Юдейська війна

Він не повинен усміхатися. Йосиф зуміє завадити йому усміхатися. Що розуміє цей Юст у справах Галилеї? А Йосиф почувається тепер досить досвідченим. Він вже не має ніякого страху перед галилейськими ватажками, не бачить перешкод до порозуміння з ними. Сапіта сам прийшов до нього, а другого, Йоанна з Гісхали, покличе він. Треба довести, що не Єрусалим, а тріумвірат із Йоанна, Сапіти та Йосифа має справжню владу в краї. Хай тоді їх навивають розбійницькою бандою, наволоччю чи якось інакше. Він зовсім не думає про те, щоб розірвати спілку з Сапітою. Навпаки, він об’єднає всі збройні організації, визнані чи ні, в області Єрусалимського уряду чи поза нею, в одну єдину спілку. Не як комісар Єрусалима, а як партійний вождь «Месників Ізраїлю».

Йоанн із Гісхали, начальник добре озброєних військових об’єднань галилейських селян, помітно зрадів, коли Йосиф покликав його до себе. Він мав недалеко від свого рідного гірського міста Гісхали, по якому він назвав себе, — в реєстрах він записаний був Йоанном бен-Леві, — не дуже рентабельний маєточок, продукцією якого були переважно олія й фіґи. Він був огрядний, повільний, добродушний, дуже хитрий чоловік, що добре припав до серця галилеянам. Під час походу Цестія Галла він організовував у Верхній Галилеї лукаву, жорстоку малу війну проти римлян. Він багато подорожував, знав кожен закуток у краї. Йосиф, коли тепер Йоанн нарешті прийшов до нього, не міг гаразд зрозуміти, чому він раніше не зв’язався з ним. Невисокий, але кремезний, дужий сидів Йоанн перед ним; обличчя темне, широке, пласконосе, з короткими товстими вусами, очі сірі, пронизливі. При всій хитрості — добродушний, одвертий чоловік.

Він одразу зробив ясну та виразну пропозицію. Всюди в краї цар Агріппа назбирав запаси зерна, безумовно для римлян. Йоанн хотів реквізувати це зерно для своїх збройних загонів і просив у Йосифа згоди на цей необхідний захід.

— Під впливом грошовитих та аристократів, — скаржився він, — Єрусалим відмовляється від зв’язку з його збройними загонами.

Від Йосифа в нього таке враження, що він інший, ніж притайкуваті панове з храму.

— Ви, докторе Йосиф, серцем належите до «Месників Ізраїлю». Це відчуваєш нюхом за три милі. Вам я хочу підпорядкувати мої збройні сили, — сказав він щиросердо і подав йому докладний список своїх організацій. Це були 18 000 осіб.

Йосиф дав свою згоду на реквізицію зерна. Він не боявся тієї бурі, яка зніметься в уряді. Коли він безоглядно використає своє становище, коли матиме в своїх руках реальну владу в Галилеї, можливо, Єрусалим не вагаючись відкличе його. Але тоді від нього залежатиме, чи дозволить він себе відкликати. Майже з радісним напруженням він ждав, що має статися.

Йоанн із Гісхали теж був задоволений розмовою з Йосифом. Він був мужній чоловік і не без гумору. Вся Галилея знала, що це він конфіскував зерно царя Агріппи. А він удавав невинного, нічого не знав. Те, що відбулося, сталося з наказу єрусалимського комісара. Цілком відкрито він поїхав у край ворогів до Тиверії, щоб лікувати в тамтешніх гарячих джерелах свій ревматизм. Він знав, що коли Юст вживе проти нього якихось заходів, тоді його люди штурмуватимуть місто Тиверію. Юст сміявся. Наскільки згубними здавалися йому справи цього селянського ватажка, настільки подобалося йому його поводження.

Але до Єрусалима та Сепфоріса він послав повні обурення ноти. Роздратований, задихаючись від люті, прийшов старий доктор Яннаї до Йосифа: зерно, певна річ, має бути негайно повернене. Йосиф прийняв розлютованого дуже чемно. Зерно він, на превеликий жаль, не може повернути, бо він його перепродав. Яннаї мусив вийти ні з чим від Йосифа, що чемно знизував плечима. Лишалася одна маленька втіха: Йосиф послав чималу частину виручки в Єрусалим.

У місті Тиверії одним з найулюбленіших агітаційних засобів «Месників Ізраїлю» була боротьба проти безбожності пануючої верстви, проти її схильності до асиміляції з римлянами та греками. Коли Сапіта наступного разу з’явився до Йосифа, той сказав йому, як і він із глибоко затаєною злобою дивився на статуї, що так провокуюче виставлялися навпроти сонця перед царським палацом. Похмурий, присадкуватий чоловік підняв одне плече ще вище, його маленькі очі зиркнули, опустилися знову, він нервово шарпав один із клинів своєї бороди. Йосиф хотів його підштовхнути. Він став цитувати пророка:

— «Телець є в країні, Ягве відкидає це. Людськими руками зроблений він, і це не може бути бог».

Він ждав, щоб Сапіта продовжив славнозвісну цитату: «Тому треба тельця стерти на порох». Але Сапіта тільки усміхнувся, він пропустив цю частину і процитував дуже тихо, більше до себе, ніж до Йосифа, дальше речення:

— «Вони сіють вітер і пожнуть бурю».

Потім він об’єктивно констатував:

— Ми завжди протестуємо проти злочинної гидоти. Ми були б вдячні єрусалимському комісарові, якби він у Тиверії теж висловив свою скаргу з цього приводу.