Юдейська війна

— Я гадаю, трохи посту не є висока ціна за те, щоб далі жити у вічності, — сказала своїм високим дитячим голосом Доріон.

— Я гадаю, — відповів Йосиф, — що коли житиму далі, то житиму в своїх книгах.

Доріон розізлилася на таку відповідь. Знову ця славнозвісна юдейська зарозумілість! Вона шукала відповіді, яка вразила б чоловіка, але раніше, ніж устигла її знайти, Фабулл сказав сухо і по-латині:

— Ходімо, донько. Це залежить не від нас і не від нього, чи малюватиму я його чи ні. Коли цезар звелить, тоді я намалюю й гниле свиняче стерво.

Йосиф дивився услід обом, доки вони зникли за колонадою, яка обрамовувала дамбу з боку суходолу. Розмова закінчилася не дуже вдало, але він не каявся, що розмовляв.

Цього дня Йосиф написав псалом, що пізніше названий був псалмом громадянина світу:

О, Ягве, дай мені більше слуху й більше зору,
Щоб простір твого світу бачити й чути.
О, Ягве, дай мені більше серця,
Щоб осягти многогранність твого світу.
О, Ягве, дай мені більше голосу,
Щоб славити велич твого світу.

Вважайте, народи, і добре слухайте, нації.

 Не ощаджуйте, каже Ягве, духу, який я на вас проливаю.
Щедро розтрачуйте себе, чути голос Господа,
Бо я геть випльовую скнар.
І хто обмежує своє серце й свою силу,
Від того я відвертаю лице своє.

Знімайся з твого якоря, каже Ягве,

Я не люблю тих, кого мулом заносить у гавані.
Огидні мені ті, що згнивають у смороді своєї нерухомості
Я дав людині ноги, щоб носили її над землею,
Щоб могла вона бігати,
Щоб не спинилася, як дерево, врісши в землю корінням.
Бо дерево одним тільки живиться,
А людина живиться всім,
Що я створив під небом.
Дерево знає завжди тільки однакове,
А людина має очі, щоб вбирати в себе чуже,
І має шкіру, щоб інше мацати та смакувати.

Хваліте Господа і розпросторюйтесь над землями.

Хваліте Господа і розтрачуйте себе над морями.
Раб той, хто прив’язує себе до одного єдиного краю.
Не Сіоном зветься держава, яку славив я вам, її ім 'я — Земля.

Так зробився Йосиф із громадянина Юдеї громадянином світу і з священика Йосифа бен-Маттіаса письменником Йосифом Флавієм.

І в Александрії теж були «Месники Ізраїлю». Хоч це було небезпечно, проте і на вулицях з’являлися люди, що носили заборонені шарфи з ініціалами Макавеїв: «Хто як ти, о Господи!» Макавеїсти, відтоді як прибув Йосиф, усіма способами показували йому, зрадникові їхньої справи, свою зневагу. Після його сутички з «біловзутим» Хереасом вони стали трохи тихіші. А тепер, після «Псалма громадянина світу», вони здійняли подвійний галас проти двозначного, заплямованого чоловіка.

Йосиф спершу сміявся. Але скоро мусив помітити, як агітація «Месників Ізраїлю» захоплювала і поміркованих, як починали відвертатися від нього і панове з Великої ради громади. Керівники александрійських юдеїв у душі думали так, як він, але для більшості громади «Псалом громадянина світу» був дикою єрессю, і менш, ніж через два тижні після опублікування цього псалма дійшло в головній синагозі до скандалу.

Коли александрійський юдей гадав, що гросмейстер і його урядовці допустилися неправдивого вироку у важливій справі, то старий звичай дозволяв йому апелювати до всієї громади, й якраз у суботу, перед розгорненим сувоєм Святого Письма. Суботня священнодія, читання зі Святого Письма, не допускалася доти, доки вся громада не вирішувала невідкладно скаргу. Але домагатися такого рішення було небезпечно. Бо коли громада не схвалювала скаргу, тоді той, хто вчинив її, мав перебувати три роки під великим прокляттям. Через таку строгість цим правом користувалися рідко; за два останні десятиліття це сталося тільки тричі.