Юдейська війна

Та хоч і мали вони все це, хоч і мали в Леонтополісі свій власний храм, проте вважали гору Сіон за свій центр. Вони любили Юдею, з глибоким жалем бачили, як через політичну нездольність Єрусалима постала загроза, що юдейська держава розпадеться. Велика турбота сповнювала їх, щоб лишився принаймні храм. Вони платили податок на храм, як і всі інші юдеї, їздили на прощу до Єрусалима, вони мали там свої власні готелі, синагоги, кладовища. Багато обітованих подарунків храму, ворота, колони, галереї споруджені були ними. Життя без храму в Єрусалимі було немислиме також і для александрійських юдеїв. Вони заносилися високо, не давали помітити, як дуже хвилювали їх події в Юдеї. Підприємства процвітали, новий цезар вважав на них. Блискуче їздили вони в своїх розкішних екіпажах по корзо, по-князівському сиділи на своїх високих стільцях за бар’єрами базиліки, біржі, вони влаштовували свої великі свята в Канопусі, на острові Фаросі. Але коли вони були самі між собою, тоді часто похмурими ставали їхні пихаті обличчя. Горло їм стискалося, горді плечі їхні обвисали.

Александрійські юдеї прийняли Йосифа сердечно та з пошаною, коли він у почті нового цезаря зійшов із корабля. Далебі, добре була відома участь Йосифа в проголошенні Веспасіана, цю участь навіть переоцінювали. Молодість Йосифа, його зосереджена пругкість, серйозна краса його худого палкого обличчя вабили серця. Як свого часу в Галилеї, тепер кричали йому в Александрії, коли він показувався на юдейських вулицях:

— Морон, морон, наш владар, наш владар!

Після темного фанатизму Юдеї, після грубості римських військових таборів він із насолодою вбирав тепер у себе ясність світового міста. Своє тяжке та бурхливе попереднє життя, свою дружину Мару він залишив у Галилеї. Його цариною були не інтриги активної політики, не грубі завдання військової організації, його цариною було духовне. Він із гордістю носив на поясі золотий писемний прилад, що молодий генерал Тит подарував йому при від’їзді з Галилеї як знак ушанування.

Пишно, поряд із гросмейстером Теодором бар-Даніелем, проїздив він по корзо. Показувався в бібліотеці, в купальнях, в розкішних ресторанах Канопуса. Юдей зі золотим писемним приладом скоро став усюди відомий. У деяких аудиторіях, коли заходив він, підводилися вчителі та студенти. Фабриканти, купці горді були, коли він відвідував їхні підприємства, крамниці, склади. Літератори почувалися вшанованими, коли він бував на їхніх читаннях. Він провадив життя великого пана. Чоловіки прислухалися до нього, жінки обступали його.

Так, його пророкування справдилося. Веспасіан справді був месія. Звісно, визволення цим месією відбувалося інакше, ніж він думав, помалу, ясно, тверезо. Воно полягало в тому, що цей чоловік розбив шкаралупу юдейства, щоб її вміст вилився над землею, й еллінство й юдейство розтопилися одне в одному. В Йосифове життя та світосприймання дедалі більше протискався ясний, скептичний дух цих східних греків. Він не розумів тепер, як він раніше міг почувати огиду до всього не-юдейського. Герої грецьких міфів і пророки Біблії не виключають одні одних, немає ніякого протиставлення між небом Ягве й Олімпом Гомера. Йосиф почав ненавидіти кордони, які для нього раніше означали відмінність, обраність. Завдання в тому, щоб власне добро перелити в інших, а чуже добро увібрати в себе самих.

Він був перша людина з таким приблизно світоглядом у житті. Він був новою породою людини, не юдей більше, не грек і не римлянин: громадянин цілої земної кулі, принаймні, культурної її частини.

Здавна місто Александрія було головним осідком ворогів юдеїв. Тут проповідували Апіон, Аполлон Моло, Лізімах, єгипетський найвищий жрець Мането, що юдеї походять від прокажених, що вони поклоняються в своїй святині святинь ослиній голові, вгодовують у своєму храмі молодих греків, вбивають їх на своє свято Пасхи й укладають щороку, п’ючи кров цих жертв, юдейську таємну спілку проти всіх інших народів. Тридцять років тому два директори вищої спортивної школи, Діоніс і Лампон, спеціально організували протиюдейський рух. Білі черевики спортивної школи стали поступово символом, і тепер вороги юдеїв у всьому Єгипті називали себе «біловзутими».

Прибуття Йосифа до Александрії стало для «біловзутих» новим бичем. Те, як він гордовито роз’їжджав по місту та приймав ушанування, здавалося їм втіленням юдейської пихи. В своїх клубах, на своїх зборах вони співали куплети, частково справді дотепні, про юдейського героя боротьби за свободу, що перебіг до римлян, про діяльного макавеїста, що всюди встрявав і вішав свій плащ на кожен із восьми вітрів.

Одного дня, коли Йосиф хотів зайти в агріппінські купальні, то мусив у портику проходити повз групу молодих людей у білих черевиках. Як тільки «біловзуті» побачили його, вони завели гугняво, гортанно, пискливо й однотонно: «Морон, морон», явно пародіюючи ентузіастичні вигуки юдеїв до Йосифа.