Юдейська війна

Легко та гарно жили люди в Александрії. Незліченні були кухмістерські й шинки, де продавали уславлене тубільне ячменеве пиво. В усі дні, дозволені для того законом, відбувалися вистави в театрі, в спортпалаці, на арені. У своїх міських палацах, у своїх віллах в Елеусі та Канопусі, на своїх розкішних яхтах влаштовували александрійці рафіновано вигадливі свята. Берег двадцятикілометрового каналу, що сполучав Александрію з курортом Канопусом, займали ресторани. Їздили барками туди й туди; в каютах були пристрої, щоб зручно їх завішувати; всюди при березі в тіні сплетених витких єгипетських бобів стояли на якорі такі судна. Тут, у Канопусі, були локалізовані Єлисейські поля Гомера; в усіх провінціях дрібні патриції мріяли про канопуські розпутства, заощаджували кошти для подорожі в Александрію.

І благородним утіхам служило багатство міста. Музей переважав мистецькі збірки Риму та Афін, найповніша в світі бібліотека мала на постійній службі дев’ятсот переписувачів. Навчальні заклади Александрії були кращі за школи Риму. У військових знаннях, можливо також у юриспруденції та політичній економії столиця імперії могла мати перевагу; але в інших дисциплінах мала безперечний провід александрійська академія. Римські родини пануючої верстви віддавали перевагу лікарям, що вчилися на александрійській анатомії. Також на домагання своїх медиків місто запровадило гуманний спосіб страти, для чого вживалися швидкочинні укуси отруйних гадюк, яких спеціально для того виводили.

Александрійці, при всій їхній модерності, держалися традицій. Свої храми та культурні місця вони тримали так, що вони мали славу особливої святості та дієвості; не відкидали успадкованої від батьків єгипетської магії, додержували своїх минулих звичаїв. Як у прадавні часи, шанували вони своїх святих тварин, биків, шулік, кішок. Коли римський солдат необачно вбивав кішку, ніяка сила не могла врятувати його від страти. Так жили ці мільйон двісті тисяч людей, невтомно кидаючись із роботи в розваги і з розваг у роботу, завжди цікаві до нового та побожно прив’язані до минулого, дуже примхливі, грошолюбні, додумливі на жваві, злі дотепи, безмежно зухвалі, музичні, пройняті політикою аж до пор на своїй шкірі. З усіх частин землі стеклися вони до цього міста; але скоро вони забули кожен свою стару батьківщину та почувалися відтоді александрійцями. Александрія — це було місто східної та західної культури, почуттєвої філософії, ясного мистецтва, обрахованої торгівлі, невтомної роботи, шумуючих насолод, старих традицій і найновітніших форм життя. Невгамовно горді були александрійці своїм містом, й їх не турбувало, що їхній безмірний, хвалькуватий місцевий патріотизм викликав усюди гнів.

Серед цієї громади жила група людей, ще старших, ще багатших, ще освіченіших, ще гордовитіших, ніж інші — юдеї. Вони мали за собою багату досвідом історію. Жили в цій країні відтоді, як сімсот років тому відважні юдейські найманці царя Псамметіха здобули свою велику перемогу. Пізніше Александр Македонський, Птолемеї оселяли їх тут сотні тисяч. Тепер жило їх тільки у місті Александрії майже півмільйона. Їхня релігійна окремішність, їхнє багатство, їхня пиха раз по раз призводили до диких погромів. Тільки три роки тому, коли вибухнув заколот у провінції Юдеї, біля п’ятдесяти тисяч юдеїв в Александрії загинуло в дикій різанині. Ще й сьогодні в Дельті, тій частині міста, де вони найбільше жили, цілі райони лежали пустельні. Багато зруйнованого вони лишили так навмисне, не змивали також із стін своїх синагог кров, що тоді оббризкала їх. Вони горді були якраз цими нападами, що являли собою ніби підтвердження їхньої влади. Бо в насправді вони керували в країні єгиптян, як колись Йосиф, син Якова, був під рукою свого фараона владарем у країні. Фельдмаршал Тиберій Александр, генерал-губернатор Єгипту, був юдей із походження, і провідні люди провінції, адвокати, текстильні фабриканти, відкупники податків, торговці зброєю, банкіри, великі торговці збіжжям, судноплавці, фабриканти паперу, лікарі, вчителі академії були юдеї.

Головна синагога в Александрії була одним із див світу. Вона вміщала більше, як сто тисяч людей; після Єрусалимського храму вона була найбільшою юдейською будівлею світу. Сімдесят один стілець із чистого золота стояв там для гросмейстера і членів громадської ради. Жоден людський голос, хоч який гучний, не міг проникнути через увесь велетенський дім: мусили показувати прапорами, коли громада молящих повинна була відповідати своє «амінь».

Згорда дивилися єрусалимські юдеї на римських, на цих західних юдеїв, що здебільшого жили нужденно і не могли піднятися зі свого плебейського існування. Вони, александрійці, розумно та гармонійно примиряли своє юдейство з життєвими формами та світоглядом грецького Сходу. Уже півтораста років тому вони переклали Біблію на грецьку мову, і вважали, що ця їхня Біблія добре прийшлася до грецького світу.