Юдейська війна

— Будьте готові, — сказав маршал, — післязавтра прийняти від мене документ, що задовольняє вашу вимогу. А ви, мій докторе й пане, будьте ласкаві передати мені з рук у руки документ про упокорення з печаттю Великої ради.

На другий день після того Веспасіан скликав урочисті збори на форумі в Цезарії. Була викликана влада окупованої Римом області, депутації всіх полків. Усюди ждали, що тепер нарешті відбудеться так палко жадане військом проголошення Веспасіана цезарем. Замість того на ораторській трибуні форуму з’явився маршал разом із Йохананом бен-Заккаї. Високий судовий урядовець говорив, а герольд оповіщав лунким голосом, що бунтівнича провінція побачила свою неправоту, з каяттям повертається під владу та охорону сенату й народу римського. На знак цього великий доктор Йоханан бен-Заккаї передасть зараз маршалові документ і печать найвищої влади Єрусалима. Юдейська війна, провадити яку держава надіслала полководця Тита Флавія Веспасіана, цим закінчується. Те, що залишається ще зробити, тобто усмирити місто Єрусалим, є поліцейська кампанія.

Солдати дивилися здивовано, розчаровано. Вони сподівалися, що зможуть вітати свого полководця як цезаря, дістати певність щодо своєї наступної долі, а можливо, й одноразову нагороду. Замість того вони повинні тепер бути свідками юридичного акту. Вони як римляни знали, що документи й юстиція були важливі речі, проте змісту того, що відбувалося, вони не тямили. Тільки дехто — Муціан, Ценіс, Агріппа — правильно визначали цю церемонію. Вони розуміли, що Веспасіанові як людині порядку важливо було до того, як повернутися в Рим цезарем, дістати від супротивної сторони лист і печать, щоб вважати своє завдання тут за виконане.

Отже, у солдатів повитягувалися обличчя, багато з них уголос висловлювали своє незадоволення. Але Веспасіан добре дисциплінував своє військо, й як тепер він вимагав від них вітати великою церемонією укладання миру, то вони мусили робити радісні обличчя, приписані військовим регламентом для такої нагоди. Отже, армія дефілювала перед маленьким доктором із Єрусалима. Повз нього проносили значки та штандарти. Римські леґіони вітали його, простягаючи руки з випрямленими долонями.

Чи не бачив уже колись Йосиф чогось подібного? Так бачив він колись східного царя в Римі перед лицем цезаря Нерона, але його шабля була заклепана у піхвах. Тепер римська армія вшановувала юдейську Божу мудрість, але після того, як вона потрощила меч Юдеї. Йосиф дивився на виставу з кутка великого майдану, зовсім ззаду, стоячи між маленькими людьми та невільниками, його штовхали, здавлювали, кричали. Він дивився прямо перед собою, не рухався.

Але маленький древній старець стояв на трибуні. Пізніше йому принесли крісло, бо він видимо втомився. Раз по раз він прикладав руку до лоба, дякував, вітав. Хитав своєю кволою головою, зовсім тихо посміхаючись.

Армія, коли закінчилася церемонія, лютувала. Муціан та Агріппа були певні, що маршал зумисне збільшував обурення війська. Вони напосідали на нього, доводили, що плід перестиг, він повинен нарешті проголосити себе володарем. А коли він і цього разу обачно удавав наївність, вони послали до нього Йосифа бен-Маттіаса.

Була прохолодна, приємна ніч, з моря віяв свіжий вітер, але Йосиф сповнений був гарячим, тремтливим збудженням, його римлянин стане цезарем, і він багато зробив для цього. Він не мав сумніву, що йому вдасться вивести Веспасіана з вагання. Певна річ, це вагання є не що інше, як розумна гра. Як бігун десять днів перед змаганням носить свинцеві черевики, щоб натренувати ноги, так і претендент на трон обтяжує біг відмовками та штучними ваганнями, щоб нарешті тим швидше досягти мети. Отже Йосиф із такою довідністю розстеле перед Веспасіаном відданість, певність, знання про долю, що він не зможе зробити нічого іншого, як тільки схилитися перед Богом і своєю долею та сказати «так».

Але Веспасіан зміг зробити інше. Цей чоловік справді був гордовитий і твердий, як кам’яна брила. Жодного маленького кроку він не хотів зробити сам, він хотів, щоб його штовхали та посували до останнього.

— Ви дурень, мій юдейчику, — сказав він. — Ваші східні царки можуть зліплювати свої корони з крові та бруду, а для мене це ніщо. Я римський мужик, про це не думаю. У нас цезаря роблять армія, сенат і народ, а не сваволя. Цезар Вітеллій затверджений по закону. Я не бунтівник. Я за закон і порядок.

Йосиф стиснув зуби. Він говорив із усією силою, на яку був здатний, але його слова відскакували від упертого чоловіка. Той хотів неможливого — законного та незаконного водночас. Безглуздо було далі умовляти його, не залишалося нічого більше, як відмовитися.

Йосиф не міг зважитися піти, і Веспасіан не відсилав його. П’ять довгих хвилин мовчки сиділи обидва чоловіки в нічній темряві. Йосиф спустошений, збезнадієний, Веспасіан певний себе, рівномірно дихаючи.

Раптом маршал заговорив знову, тихо, проте зважуючи кожне слово:

— Ви можете сказати своєму другові Муціану, що я сам не зважуся, що я можу скоритися тільки зовнішньому примусові.