Юдейська війна

В середині червня Агріппа з’явився до Веспасіана. Він знову побував у Александрії, у свого друга й родича Тиберія Александра. Увесь Схід, заявив він маршалові, повстає проти Вітеллія. Вражені дикими вістями з Риму, Єгипет та обидві Азії ждуть у буйній, пристрасній напрузі, що благословенний богом рятівник візьметься нарешті до діла. Веспасіан не відповів нічого, дивився на Агріппу, уперто мовчав. Тоді Агріппа став говорити, незвично енергійно: є мужі, що мають тверду волю іти за божим помислом. Наскільки він знає, єгипетський генерал-губернатор Тиберій Александр вирішив 1 липня відібрати у того війська присягу Веспасіанові.

Веспасіан стримував себе, проте його сопіння стало страшно трудним і частим. Він пройшовся туди-сюди; нарешті заговорив, але це звучало дужче як подяка, ніж загроза:

— Слухайте, царе Агріппа, я тоді вважатиму вашого родича Тиберія Александра за державного зрадника.

Він підійшов ближче до царя, поклав йому обидві руки на плечі, дихнув йому своїм важким подихом у обличчя і сказав незвичайно сердечно:

— Мені завдає великого жалю, царе Агріппа, що я глузував з вас, коли ви не схотіли їсти риби з Генісаретського озера.

Агріппа сказав:

— Прошу, розраховуйте на нас, цезаре Веспасіан, на всю силу нашого серця і на всі наші достатки.

Липень наближався. Всюди на Сході ходили чутки, що цезар Отон, безпосередньо перед смертю, заклинав у листі Веспасіана стати його наступником і врятувати державу. Одного дня Веспасіан справді знайшов цей лист серед своєї кореспонденції. Мертвий Отон звертався з великими, проникливими словами до полководця Сходу, що він повинен помститися за нього, покарати розпусного Вітеллія, повинен запровадити порядок, не дати Римові занепасти. Веспасіан уважно прочитав листа. Він сказав своєму синові Титу, що той справді великий майстер; можна прямо мати страх перед його мистецтвом. Він боїться, що одного ранку він прокинеться і знайде документ, у якому він найменовує Тита цезарем.

Настав четвертий тиждень червня. Напруження стало нестерпним. Всі — Ценіс, Муціан, Агріппа, Береніка — втратили нерви, бурхливо шарпали Веспасіана, щоб він нарешті об’явив себе. Важкий чоловік і не ворухнувся з місця. Він давав ухильні відповіді, усміхався, жартував, чекав.

У ніч проти 28 червня Веспасіан дуже таємно викликав до себе Йоханана бен-Заккаї.

— Ви дуже вчений пан, — сказав він. — Я прошу вас ще далі розповісти мені про суть вашого народу та вашої віри. Чи є у вас основний закон, золоте правило, до якого можна звести всі ваші моторошно численні заповіді?

Великий доктор похитав головою, заплющив очі, розказував:

— Століття тому були між нами два славнозвісні доктори, Шаммаї та Гіллель. Один неюдей прийшов до Шаммаї та сказав йому, що він хоче перейти в нашу віру, якщо Шаммаї з’ясує йому суть цієї віри за час, доки він може вистояти на одній нозі. Доктор Шаммаї розгнівано випровадив його. Тоді неюдей прийшов до Гіллеля. Доктор Гіллель згодився. Він сказав йому: «Чого ти не хочеш, щоб тобі робили, не роби того іншим. Це все».

Веспасіан серйозно обдумував. Він зауважив:

— Такі принципи добрі; але держати в порядку велику державу з такими принципами трудно. Маючи такі принципи, ви зробите краще, коли писатимете добрі книги, а політику залишите нам.

— Ви висловлюєте, консуле Веспасіане, — погодився юдей, — той погляд, який ваш слуга Йоханан бен-Заккаї обстоював і раніше.

— Я гадаю, — продовжував римлянин, — що ви найкращий чоловік у цій країні. Мені хотілося б, щоб ви зрозуміли мої мотиви. Повірте мені, я відносно рідко буваю мерзотником, тільки тоді, коли це неодмінно мусить бути. Дозвольте мені сказати, що проти вашої країни я не маю нічого ані найменшого. Тільки: добрий селянин робить огорожу навколо своєї власності. Ми мусимо мати огорожу навколо держави. Юдея є наша огорожа проти арабів і парфян. На жаль, із вас, коли залишити вас самих, поганий стовп. Отже, ми мусимо самі стояти тут. Це все. Що вас зрештою спонукує — це мало нас турбує. Живіть із нами в мирі, і ми житимемо з вами в мирі.

Йохананові очі дивилися дуже ясно, свіжо з в’ялого, зморщеного лиця.

— Це неприємно, — сказав він, — що ваша огорожа проходить якраз через нашу країну. Це дуже товста огорожа, і від нашої країни не залишається багато. Але гаразд, робіть вашу огорожу. Тільки ми теж потребуємо огорожі. Огорожі іншої, навколо закону. Про що я знову проситиму вас, консуле Веспасіане, це про цю огорожу. Вона скромна та нужденна, якщо рівняти з вашою: пара вчених і маленький університет. Ми не заважаємо вашим солдатам, ви даєте нам університету Ябне. Такий малесенький університет, — додав він переконуюче, і знову своєю крихітною рукою намалював він малість.

— Я гадаю, ваша пропозиція непогана, — сказав повільно Веспасіан. Він підвівся, раптом дуже змінившись.

Йоханан певним інстинктом зрозумів цю зміну. Досі старий сабінський селянин, що пережив багато, розмовляв із старим єрусалимським ученим, що пережив багато: тепер говорив Рим до Юдеї.