Юдейська війна

Вони розмовляли про фізіогноміку, графологію. На це на Сході, як і на Заході, була велика мода. Береніка забажала побачити почерк Тита. Той витяг свою обрамовану золотом воскову дощечку, засміявся лукаво, написав. Береніка здивувалася: це ж у кожному закрутку був почерк його батька. Тит згодився, що пожартував; власне, він не має більше свого особистого почерку, так часто гуляв він по почерках інших. Але от вона повинна тепер показати йому свій почерк. Вона перечитала, що він написав. Це був вірш із нового епосу: «Орли леґіонів та їхні серця розпускають свої крила для льоту». Вона стала серйозною, повагалася один момент, потім зрівняла його літери, написала: «Літ орлів не може закрити невидимого у святині святинь». Молодий генерал розглядав почерк; він був по шкільному правильний, досить дитячий. Тит подумав, не стер речення, він написав під ним: «Тит хоче бачити невидимого у святині святинь». Він знову передав їй віск і грифель. Вона написала: «Єрусалимський храм не повинен бути зруйнований». Тепер залишалося тільки дуже мало місця на маленькій дощечці. Тит написав: «Єрусалимський храм не буде зруйнований».

Він хотів сховати дощечку. Вона попросила, щоб залишив її їй. Вона поклала йому руку на плече, питала, коли, нарешті, скінчиться ця жахлива війна. Найгірше в ній — безнадійне чекання, що в’ялить серце. Швидкий кінець є милосердний кінець. Він може нарешті, нарешті таки взяти Єрусалим. Тит відмагався:

— Це не від мене залежить.

Береніка — як він міг вважати її за холодну й зарозумілу? — говорила до нього благально і переконливо:

— Але ж ні, від вас залежить.

Конфіденційно, після того, як Тит пішов, Агріппа спитав сестру про її враження:

— Він має м’який, неприємний рот, правда ж?

Береніка усміхнулася:

— Я бачу багато неприємного у цьому хлопчакові. Він має багато подібного зі своїм батьком. Але вже траплялося, що юдейські жінки добре вправлялися з варварами. Наприклад, Естер із Агасфером. Або Ірена з сьомим Птолемеєм.

Агріппа зауважив, і Береніка добре розпізнала тихе застереження у його жарті:

— Але наша прабабка Маріамна, наприклад, у цій грі втратила голову.

Береніка підвелася, стала ходити.

— Не турбуйся тим, любий брате, — сказала вона, — і голос її залишався тихим, але був дуже певний і сповнений тріумфом, — цей хлопчик, Тит, не позбавить мене голови.

Як тільки Тит повернувся до Цезарії, він став напосідати на свого батька, що треба нарешті почати облогу Єрусалима. Він був незвично запальний. Не може це далі витримувати. Він соромиться перед своїми офіцерами. Таке довге забарювання нічим іншим не можна пояснити, як тільки слабкістю. Римський престиж на Сході під загрозою, Веспасіанова обережність межує з боягузтвом.

Дама Ценіс слухала статечно й несхвально:

— Чого ви, власне, хочете, Тите? Чи ви справді такий дурний, чи удаєте такого?

Тит відповів запально, що дамі Ценіс не можна ставити за провину цю сумну обрахованість, від якої не можна вимагати розуміння солдатської гідності. Веспасіан масивно підійшов до свого сина.

— Але від тебе, мій хлопче, я вимагаю, щоб ти якнайшвидше перепросив Ценіс.

Ценіс залишалася спокійною.

— Він не помиляється, я маю мало почуття для гідності. Гідність у молоді завжди популярніша, ніж розум. Але це він повинен, власне, зрозуміти, що тільки йолоп у такій ситуації віддасть свою армію.

Веспасіан спитав:

— Тебе в Тиверії нацькували, хлопче? Один після одного. Мені тільки шістдесят. Десять років тобі доведеться ще потерпіти.

Коли Тит вийшов, Ценіс обурено заговорила проти тиверійської наволочі. Звісно, це ті юдеї стоять за Титом. Скритний, пролазливий цар, бундючна, як пава, принцеса, брудний, моторошний Йосиф. Веспасіан зробить краще, коли всю цю східну наволоч виставить із гри, по-римському та прямо вестиме переговори з Муціаном.

Маршал слухав її уважно. Потім сказав:

— Ти розумна й рішуча дама, стара дійнице. Але для Сходу ти не маєш відповідного органа. На цьому Сході без грошей і хитрості моїх юдеїв я не просунуся далі. На цьому Сході найкривіші шляхи — найпряміші.