Іван Франко

Це, здається, був єдиний щасливий момент в житті тата, коли його оцінено, коли він бачив пошану і признання громадянства й молоді, коли його слухали з захопленням і з подивом. <…>

На жаль, таких курсів не повторено. На Наддніпрянщині знов прийшла до голосу чорна сотня – ще більші утиски, переслідування, арешти й депортації на Сибір посипалися на голови свідомих українських громадян. Ус е притихло. Змагання за власний університет залишилися змаганням на будучі роки».

У 1905 році була написана поема «Мойсей».

Поемою «Мойсей» як вершинним твором Іван Франко немовби звітував перед своїм народом, а тому її справедливо вважають набутком усього творчого життя письменника, його знаменитим поетичним епілогом.

Літературна історія Франкового «Мойсея» складна і довготривала. Над поемою він працював більш ніж півроку (з січня до липня 1905 року), а виношував задум майже тридцять років.

Історія виникнення прологу до «Мойсея» у франкознавстві відома зі спогадів М. Мочульського. Пролог написаний після того, як поема була вже завершена й текст її набраний. Вийшло щось подібне, як із Шевченковими «Гайдамаками»: «по мові – передмова».

Появі славнозвісного прологу до Франкового «Мойсея» українська література завдячує випадковим обставинам. М. Мочульський у спогадах писав: «Я був з поетом у друкарні саме тоді, коли кінчався друк “Мойсея”. Зажурений управитель друкарні К. Беднарський показав поетові, що на початку надрукованої поеми лишається кілька незадрукованих сторінок, і радив написати вступне слово. Поет подивився на білі сторінки і сказав спокійно: “Добре, добре, я щось напишу і принесу”. І приніс на другий день відомий пролог». Дата його написання – 20 липня 1905 року.

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будощим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізніх
Палитиме, заснути я не можу.

У цьому випадку поліграфічний брак «спричинився» до появи геніального твору. Пролог народився спонтанно, за день чи за ніч, а можливо, навіть за одну годину, писався, як кажуть, на одному диханні. Він «жив» десь «на поверхні» художньої свідомості поета. Потрібен був лише зовнішній збудник, що спричинився б до його народження.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїздних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задармо стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задармо край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?

Задармо в слові твойому іскряться
І сила й м’якість, дотеп і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?

Задармо в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?

Перебуваючи під впливом щойно завершеної поеми, емоційно заряджений, пройнятий високою ідеєю великого твору, налаштований на народний лад, геній автора «Мойсея» шукав виходу до рідного народу. Легендарна історія біблійного пророка вийшла на національний український ґрунт, бо саме в такій історичній ретроспекції вона була задумана. Іван Франко писав про український народ і для українського народу.

О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!