Іван Мазепа

Неймовірною мстивістю, дешевим пропагандистським ефектом і певними параноїдальними проявами тхне від процедури знаменитого «заочного покарання» Мазепи за детально розробленим церемоніалом. На початку листопада 1708 року в Глухові відбулася низка досить огидних публічних церемоній покарання нещасного солом’яного опудала, що мало, за тогочасним звичаєм, заміняти відсутнього «злочинця». Вони мали певний вплив на звичайних українців. Вінцем цього «уничтожения» Мазепи був наказ царя вищим українським і російським церковним ієрархам гетьмана Мазепу «публично в соборной церкви проклятию предать», тобто проголосити церковну анафему на царського ворога, який «оставя православие, к еретикам Шведам ушел… и, вместо защищения також как великой строитель оных был святым церквам, ныне проклятой гонитель оным учинился, понеже недалеко от Новагородка Шведы в одной церкви лошадей поставили…» (цитата з указу царя митрополитові Рязанському, місцеблюстителю патріаршого престолу Росії, українцеві та старому приятелеві гетьмана Мазепи Стефану Яворському від 31 жовтня 1708 року). Невідомо, чому дивуватись більше – відвертій і навіть дещо наївній демагогії царя, якого більшість власних підданих вважали чи то антихристом, чи то його предтечею, але аж ніяк не ревним захисником православ’я, або його бажанню зайвий раз продемонструвати Російській православній церкві, хто є справжнім володарем у державі. Саме безпрецедентній залежності російської духовної влади від світської в епоху Петра I українці завдячують недопустимою за власне церковними канонами анафемою політикові, який не вчинив жодного церковного злочину, за який передбачалася подібна середньовічна форма покарання. Анафема на гетьмана Мазепу, як і анафема на Григорія Отреп’єва, Степана Разіна та ін., виголошувалася в церквах колишньої Російської імперії зі згадкою конкретних імен – до 1869 року, без такої згадки – до 1917 року, але формально так і не була відмінена Московським патріархатом – при тому, що УПЦ (М) з 1992 року її не виконує, а жодна інша православна церква в світі (наприклад, Константинопольський, Олександрійський чи Антіохійський патріархат) взагалі ніколи не брала участі в анафемуванні Мазепи.

Складність і трагікомічність ситуації полягала ще й у тому, що за церковним каноном у багатьох церквах України лунали як анафема гетьманові (раз на рік), так і щотижневе благословення Мазепі (як засновнику або благодійнику тієї чи іншої церкви) – це зазначали чимало спостережливих мандрівників XIX століття. Звичайно, церковні служби за Мазепу провадили не всюди, побоюючись переслідувань з боку влади, але навіть за доби Петра I священики не лише розуміли, але й висловлювали вголос своє неприйняття церковної анафеми на Мазепу. У 1712 році лохвицький протопіп Іван Рогачевський, засланий згодом на Соловки, сказав синові сотника Данила Забіли, лояльного щодо царя (саме цей факт і став фатальним для подальшої долі протопопа): «Наш Мазепа святий і в небі буде, а ваш цар в небі не буде».

Окрім власне анафеми, з приводу переходу гетьмана Мазепи на бік шведів було складено безліч різних за своєю художньою цінністю поетичних творів, загальний стиль яких влучно визначений у свій час М. Драгомановим як «школярсько-попівська лайка» (найкращий реєстр та аналіз цих творів міститься в статті С. Щеглової, опублікованій у Науковому збірнику ВУАН у 1926 році). Кумедно, що часто авторами таких творів, де наввипередки обливався брудом Мазепа, були ті самі поети, які ще буквально вчора надзвичайно пишно й улесливо прославляли родовід гетьмана, його герб та політичні і військові здібності.

Зрозуміло, всі ці потужні засоби пропаганди не могли не мати певного ефекту на звичайних мешканців завмерлої в передчутті ще жахливіших нещасть України. Важко не погодитися з О. Оглобліним: «Всі засоби терору, психічного і фізичного – пропаганду, обіцянки й погрози, цивільні церемонії й церковні обряди, зневагу і знущання, найжорстокіші тортури і страти, меч і вогонь, – все кинула Москва в 1708 році проти гетьмана Мазепи та його однодумців, а заразом і проти всіх прагнень українського народу до волі й незалежності».

Концентрація російських військ на Гетьманщині, терор проти реальних і потенційних «мазепинців», обрання нового гетьмана, врешті, антимазепинська пропаганда й церковна анафема на Мазепу – все це завдало великої шкоди планам Мазепи і шведів. Особливе значення мала, звичайно, позиція українського населення. «Скажу прямо: коли українська нація не підтримає шведського короля, я не бачу для нього жодної можливості закінчити щасливо війну», хоч «населення… до московитів ставиться вороже», – писав французький дипломат Безенваль своєму шефові де Торсі в листі від 28 листопада 1708 року.