Камінний господар

Д о н Ж у а н

Душа свої потреби має й звички, так само, як i тiло. Я хотiв би, щоб ви без зайвих слiв се зрозумiли.

Д о л о р е с

Пора вже йти менi… Я вам прощаю за все, що ви…

Д о н Ж у а н

Спинiться! Не тьмарiть ясного спогаду, про сю хвилину!

За що прощати? Я ж тепера бачу, що я i вам не завинив нiчого.

Адже ви через мене досягли високого, пречистого верхiв'я!

Невже мене за се прощати треба?

О нi, либонь, ви в словi помилились!

У серцi сторожкiм такеє слово вродитись не могло. Вам не потрiбнi такi слова, коли ви стали вище вiд ганьби й честi. Правда ж так, Долорес?

Д о л о р е с

Здається, слiв нiяких бiльш не треба.

(Хоче йти).

Д о н Ж у а н

Стривайте ще, Долорес… Ви в Мадрiдi одвiдали сеньйору де Мендоза?

Д о л о р е с

(спиняється)

Ви… ви… мене питаєте про неї?

Д о н Ж у а н

Я бачу, рано вам ще в монастир.

Д о л о р е с

(перемагає себе)

Я бачила її.

Д о н Ж у а н

Вона щаслива?

Д о л о р е с

Здається, я щасливiша вiд неї.

Дон Жу а н

Вона про мене не забула?

Д о л о р е с

Нi.

Д о н Ж у а н

Почiм ви знаєте?

Д о л о р е с

Я серцем чую.

Д о н Ж у а н

Се все, що хтiв я знати.

Д о л о р е с

Я вже йду.

Д о н Ж у а н

Ви не питаєте мене, навiщо менi се треба знати?

Д о л о р е с

Не питаю.

Д о н Ж у а н

I вам не тяжко се?

Д о л о р е с

Я не шукала нiколи стежки легкої. Прощайте.

Д о н Ж у а н

Прощайте. Я нiколи вас не зраджу.

Долорес закриває раптом обличчя вiдлогою i виходить з печери не оглядаючись.

Сганарель увiходить i докiрливо дивиться на дон Жуана.

Д о н Ж у а н

(скорiш до себе, нiж до слуги)

Яку я гарну вигартував душу!

С г а н а р е л ь

Чию? Свою?

Д о н Ж у а н

Ущипливе питання, хоч несвiдоме!

С г а н а р е л ь

Думаєте, пане?

Д о н Ж у а н

А ти що думаєш?

С г а н а р е л ь

Що я видав вас ковадлом i клевцем, а ще нiколи не бачив ковалем.

Д о н Ж у а н

То ще побачиш.

С г а н а р е л ь

Шкода! пропало вже!

Д о н Ж у а н

Що? де пропало?

С г а н а р е л ь

Пiшла в черницi ваша доля, пане.

Д о н Ж у а н

То ти пiдслухував?

С г а н а р е л ь

А ви й не знали?

Хто має слуги, той повинен звикнуть, що має повсякчас конфесьйонал.

Д о н Ж у а н

Але щоб так нахабно признаватись!..

С г а н а р е л ь

То треба буть слугою дон Жуана.

Мiй пан вiдомий щирiстю своєю.

Д о н Ж у а н

Ну, не плещи!.. То тiнь моя пiшла, зовсiм не доля. Доля жде в Мадрiдi.

Сiдлай лиш коней. Ми тепер поїдем ту долю добувати. Швидше! Миттю!

Сганарель виходить. Дон Жуан бере шпагу до рук i проводить рукою по лезi, пробуючи її гострiсть, при тому всмiхається.

IV

Оселя командорова в Мадрiдi. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кiмната. Високi, вузькi вiкна з балконами сягають сливе до пiдлоги, жалюзi на них закритi. Донна Анна у сивiй з чорним пiвжалобнiй сукнi сидить при столику, перебирає у скриньцi коштовнi покраси i примiряє їх до себе, дивлячись у свiчадо.

К о м а н д о р

(увiходить)

Чого се ви вбираєтесь?

А н н а

На завтра покраси вибираю. Завтра хочу пiти на бiй бикiв.

К о м а н д о р

У пiвжалобi?!

А н н а

(з досадою вiдсуває покраси)

Ох, тi жалоби! i коли їм край?

К о м а н д о р

(спокiйно)

Ся має вiсiм день iще тривати.

По дядьковi вона не дуже довга.

А н н а

Найцiкавiше те, що я i в вiчi не бачила нiколи того дядька.

К о м а н до р

То справи не змiняє. Ви тепер належите до дому де Мендозiв, тож вам годиться шанувати пам'ять всiх своякiв.

А н н а

Продовж їм, боже, вiку!

Бо се тепер по дядьковi жалоба, а то була по тiтцi, перед нею ж - коли б не помилитись! - брат у третiх чи небiж у четвертих нам помер…

К о м а н д о р

На кого ви розсердились?

А н н а

Я тiльки хотiла пригадати, скiльки днiв я не була в жалобi з того часу, як з вами одружилась.

К о м а н д о р

Цiлий мiсяць.

А н н а

(iронiчно)

Ах, цiлий мiсяць? Се багато, справдiї

К о м а н д о р

Не розумiю вашої досади.

Невже-таки для марної розваги ладнi ви занедбати всi почеснi звичаї давнi?

А н н а

(встає)

Що се за слова?

Я не додержую звичаїв чесних?

Коли я що ганебного вчинила?

К о м а н д о р

Про щось ганебне й мови буть не може, але для нас i збочення найменше було б ступнем до прiрви. Не забудьте, що командорський плащ менi дiстався не просьбами, не грiшми, не насильством, але чеснотою. З нас, де Мендозiв, були здавен всi лицарi без страху, всi дами без догани. Чи ж подоба, щоб саме вас юрба могла огудить, коли ви завтра…

А н н а

(роздражнено)

Я не йду нiкуди.

К о м а н д о р

Зовсiм нема потреби замикатись.

Ми завтра маємо пiти до церкви.

А н н а

Я не збиралася до церкви завтра.

К о м а н д о р

А все-таки ми мусимо пiти, - казати казань має фра Iньїго.

А н н а

Се найнуднiший в свiтi проповiдник!

К о м а н д о р

Я з вами згоджуюсь. Та королева злюбила тi казання. Отже, ходить i цiлий двiр на них. Коли не буде з усiх грандес лиш вас, то се помiтять.

Анна мовчки зiтхає.

(Командор виймає з кишенi молитовнi чiтки з димчастого кришталю).

Я вам купив чiтки до пiвжалоби, а трохи згодом справлю з аметисту.

А н н а

(бере чiтки)

Спасибi, тiльки нащо се?

К о м а н д о р

Вам треба пишнотою всiх дам переважати.