Камінний господар

I ще, будь ласка, як прийдем до церкви, не попускайте доннi Консепсьйон край королеви сiсти. Теє мiсце належить вам. Прошу вас пам'ятати, що нам належить перше мiсце всюди, бо ми його займати можем гiдно, i нас нiхто не може замiнити, - ручить за те не тiльки честь Мендозiв, а й ордену мого почесний прапор.

Коли ж не тiльки донна Консепсьйон, а й королева схоче те забути, то я не гаючись покину двiр, за мною рушить все моє лицарство, i вже тодi нехай його величнiсть придержує корону хоч руками, щоб часом не схитнулась. Я зумiю одважно боронити прав лицарських, та тiльки треба, щоб вони були всiм навiч безперечнi, а для того ми мусим пильнувать не тiльки честi, але й вимог найменших етикети, щонайдрiбнiших. Хай вони здаються для вас нудними, марними, без глузду..

А н н а

Терпливосте свята!

К о м а н д о р

Так, справдi треба молитись до терпливостi святої, коли хто хоче встоять на верхiв'ї тих прав, що вимагають обов'язкiв.

Права без обов'язкiв - то сваволя

Анна знов зiтхає.

Зiтхаєте? Що ж, вам було вiдомо, якi вас тут повинностi чекають.

Свiдомо ви обрали вашу долю, i ваше каяття прийшло запiзно.

А н н а

(гордо)

I в думцi я не маю каяття.

Я признаю вам рацiю. Забудьте мої химери - вже вони минули.

К о м а н д о р

Осе слова справдешньої грандеси!

Тепер я пiзнаю свою дружину.

Простiть, я був на мить не певен вас, i так менi тодi самотньо стало, i боротьба здалась менi тяжкою за той щабель, що має нас поставить ще вище.

А н н а

(живо)

За який щабель? Таж вище

є тiльки трон!

К о м а н д о р

Так, тiльки трон.

(Пауза).

Давно б я сей план вам розказав, якби я бачив, що ви тим жити можете, чим я.

А н н а

А ви сього не бачили?

К о м а н д о р

Я каюсь.

Але тепер я кожний крок мiй хочу робити з вами враз. Найвища скеля лише тодi вiнець почесний має, коли зiв'є гнiздо на нiй орлиця.

А н н а

Орлиця?

К о м а н д о р

Так, орлиця тiльки може на гострому i гладкому шпилi собi тривку оселю збудувати i жити в нiй, не боячись безвiддя, нi сонця стрiл, анi грiзьби перунiв.

За те їй надгорода - високостi…

А н н а

(переймає)

…у чистому нагiрному повiтрi без пахощiв облесливих долин.

Чи так?

К о м а н д о р

Так. Дайте руку.

Анна подає руку, вiн стискає.

I добранiч.

А н н а

Ви йдете?

К о м а н д о р

Так, на раду капiтулу*, як часом запiзнюся, то не ждiть. * Капiтул - зiбрання членiв якогось ордену.

(Виходить).

Анна сiдає i задумується.

Увiходить покоївка Марiквiта.

А н н а

Ти, Марiквiто? Де моя дуенья?

М а р i к в i т а

їй раптом так чогось недобре стало, аж мусила лягти. Але як треба, то я таки її покличу.

А н н а

Нi, нехай спочине. Заплети менi волосся на нiч та й iди.

М а р i к в i т а

(заплiтаючи Аннi коси)

Я маю сеньйорi щось казати, тiльки ждала, щоб вийшов з дому наш сеньйор.

А н н а

Даремне.

Я вiд сеньйора таємниць не маю.

М а р i к в i т а

О, певна рiч! Адже моя сеньйора зовсiм свята! Я саме се казала тому слузi, як брала тi квiтки.

А н н а

Який слуга? Що за квiтки?

М а р i к в i т а

Недавно слуга якийсь принiс квiтки з гранати вiд когось для сеньйори.

А н н а

(гнiвно)

Буть не може!

Квiтки з гранати, кажеш? I для мене?

М а р i к в i т а

Не знаю… Вiн казав… Воно-то правда - зухвало трохи, бо квiтки з гранати - то знак жаги. Та що я поясняю!

Адже се всiм вiдомо.

А н н а

Марiквiто, я мушу знать, вiд кого ся образа!

М а р i к в i т а

Слуга iмення не сказав, лиш мовив, квiтки тi даючи: "Се доннi Аннi вiд мавра вiрного".

Анна уривчасто скрикує.

Сеньйора знає, вiд кого то?

А н н а

(збентежена)

Не треба тих квiток…

М а р i к в i т а

Я принесу, хоч покажу.

А н н а

Не треба!

Марiквiта, не слухаючи, вибiгає i миттю вертається з китицею червоного гранатового цвiту.

(Одхиляючи квiти рукою та одвертаючись).

Геть викинь їх!

М а р i к в i т а

Я б їх собi взяла, коли сеньйора їх не хоче. Тут же квiтки навдивовижу…

А н н а

Так… вiзьми…

М а р i к в i т а

От завтра я заквiтчаюсь!

А н н а

Iди!

М а р i к в i т а

Чи тут не треба вiдчинити вiкон?

Страх душно!

А н н а

(в задумi, безуважно)

Вiдчини.

М а р i к в i т а

(одчиняючи)

I жалюзi?

А н н а

Нi, може, видко з вулицi.

М а р i к в i т а

(одчиняючи жалюзi)

Та де ж там!

Тепер на вулицi зовсiм безлюдно.

Тут не Севiлья! Ох, тепер в Севiльї дзвенять-бринять всi вулицi вiд спiвiв, повiтря в'ється в прудкiй мадриленьї!

А тут повiтря кам'яне…

А н н а

(нервово)

Ой, годi!

Марiквiта, говорячи, вихилилась Iз вiкна i розглядається на всi боки; раптом робить рукою рух, наче кидаючи щось.

(Завваживши рух).

Та що ти, Марiквiто?!

М а р i к в i т а

(невинно)

Що? Нiчого.

А н н а

Ти кинула до когось квiтку?

М а р i к в i т а

Де ж тамi

Я нетлю проганяла… Чи сеньйора нiчого бiльш не потребує?

А н н а

Нi.

М а р i к в i т а

(кланяється, присiдаючи)

Бажаю гарних, гарних снiв!

А н н а

Добранiч!

Марiквiта вийшла, а вийшовши, полишила в кiмнатi китицю з гранат. Анна, оглянувшись на дверi, тремтячою рукою бере ту китицю i з тугою дивиться на неї.

(Стиха).

Вiд мавра вiрного…

Дон Жуан без шелесту, зручно влазить вiкном, кидається на колiна перед Анною i покриває поцiлунками її одежу й руки.

(Впустивши китицю, в нестямi).

Ви?!

Д о н Ж у а н

Я! ваш лицар!

Ваш вiрний мавр!

А н н а

(опам'ятавшись)

Сеньйоре, хто дозволив?..

Д о н Ж у а н

(уставши)

Навiщо сеє лицемiрство, Анно?