Читаем Камінний господар полностью

А н н а

Се погроза?

Д о н Ж у а н

Нi, не погроза, а смертельний стогiн, бо я конаю пiд камiнним гнiтом!

Вмирає серце! Я не можу, Анно, з умерлим серцем жити. Порятуйте або добийте!

(Стискає їй обидвi руки i весь тремтить, дивлячись їй у вiчi).

А н н а

Дайте час… я мушу подумати…

(Задумується).

Вiд брами наближається стежкою донна Консепсьйон - поважна грандеса, з дiвчинкою i дуеньєю. Анна їх не бачить, бо стоїть плечима до стежки. Дон Жуан перший завважає прибулих i випускає Аннинi руки.

Д i в ч и н к а

(пiдбiгаючи до Анни)

Добридень, донно Анно!

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Сеньйора молиться, не заважай.

А н н а

(збентежена)

Добридень, донно Консепсьйон! Добридень,

Розiночко… Така менi бiда з дуеньєю - пiшла по рукавицi та й забарилась, а iти додому менi самiй по мiстi…

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Донно Анно, таж тута лицар є, провести мiг би.

(До дон Жуана).

Сеньйоре де Маранья, я й не знала, що ви сеньйорi де Мендоза родич!

Вам слiд її хоч трохи розважати, бо так заслабнути недовго з туги.

(До дiвчинки, що побiгла вперед).

Розiно, пiдожди!

(До Анни).

Моя пошана!

Дон Жуан уклоняється. Донна Консепсьйон ледве киває йому головою i проходить за дiвчинкою на другий куток кладовища поза каплицею. Дуенья йде за нею, оглянувшись кiлька раз цiкаво на Анну i дон Жуана.

А н н а

(до дон Жуана)

Тепер iдiть убийте тую панi, та тiльки се не буде ще кiнець роботi шпаги вашої… Радiйте!

Тепер уже не треба визволяти - впаде сама з гори принцеса ваша!

(В одчаю хапається за голову).

Я знаю! ви надiялись на те, чигаючи у засiдках на мене, що, ганьбою пiдбита, я з одчаю до рук вам попаду, як легка здобич?

Але сього не буде!

Д о н Ж у а н

Присягаю - я не хотiв сього, не мiг хотiти.

Негiдних перемог я не шукаю.

Чим можна се поправити? Скажiте.

Готовий я зробити все для вас, аби не бачить вас в такiм одчаю.

Пауза.

Анна думає.

А н н а

Прийдiть до мене завтра на вечерю.

Я вас прийму. I ще гостей покличу.

Нам, може, краще бачитись прилюдно…

Я, може, якось… Ах, iде дуенья!

Д у є н ь я

(наближаючись)

Сеньйора хай пробачить…

А н н а

Ви не виннi, що застарi для служби.

Д у є н ь я

(жалiбно)

<p>О!..</p>

А н н а

Ходiм.

(Мовчки киває головою дон Жуановi, той низько вклоняється).

Анна з дуеньєю виходять.

С г а н а р е л ь

(виходить з каплицi)

Що ж, можна вас поздоровити, пане?

Запросини дiстали на вечерю?

Та ви щось мов не радi… Се то правда - в тiм домi їсти… ще там почастують з начиння того пана…

(Показує на статую командора).

Д о н Ж у а н

Ну,так що?

С г а н а р е л ь

Та те, що якби сей сеньйор знайшовся там завтра при столi супроти вас, то…

Д о н Ж у а н

Ти гадаєш, може б, я злякався?

Так я ж iз ним стрiвався вже не раз.

С г а н а р е л ь

То що! Мертвяк страшнiший вiд живого для християнина.

Д о н Ж у а н

Тiльки не для мене!

С г а н а р е л ь

А все ж би ви його не запросили на завтрашню вечерю.

Д о н Ж у а н

Бо не просять господаря.

С г а н а р е л ь

Принаймнi сповiщають.

Д о н Ж у а н

Ну що ж, iди i сповiсти його.

Я бачу, ти навчився етикети вiд того часу, як у гранда служиш, а не в банiта.

С г а н а р е л ь

Як же сповiстити?

Од вашого iмення?

Д о н Ж у а н

Та звичайне.

С г а н а р е л ь

Чого ж менi iти? Простiше ж вам.

Д о н Ж у а н

То дбав про етикету, а тепера простоти захотiв? Ей, Сганарелю, набрався ти тут заячого духу!

Не йде тобi Мадрiд сей на користь.

С г а н а р е л ь

А вам Мадрiд нiчого не завадив?

Д о н Ж у а н

Ну, ну, iди i сповiсти його!

С г а н а р е л ь

(рушає, але спиняється, оглянувшись на дон Жуана)

А що, як я вам принесу вiдповiдь?

Д о н Ж у а н

Вже ж не iнакше. Так я й сподiваюсь.

С г а н а р е л ь

(iде до статуї, вклоняється низько й проказує з насмiшкою, але й з тремтiнням у голосi)

Незрушно-мiцний i величний пане!

Зволiть прийнять привiт вiд дон Жуана, сеньйора де Маранья iз Севiльї, маркiза де Тенорiо i гранда.

Мiй пан дiстав високу честь запросин од вашої дружини донни Анни i має завтра ставитись на учту в ваш дiм. Але як вам то недогiдно, то пан мiй здержиться вiд завiтання.

Д о н Ж у а н

Ну, се останнє зайво.

С г а н а р е л ь

Нi, не зайво, iнакше - нащо й сповiщати?

(Скрикує).

Пане!

Вiн вам дає вiдповiдь, ще й листовну!

Д о н Ж у а н

Яку вiдповiдь? Де?

С г а н а р е л ь

(читає)

"Приходь, я жду".

Дон Жуан надходить.

Сганарель показує йому на сувiй пергаменту в лiвицi статуї.

Д о н Ж у а н

(пiсля паузи)

Ну що ж, i я, либонь, не без девiзи.

Виходять з кладовища.

<p>VI</p>

Свiтлиця для бенкетiв у командоровiй оселi. Не дуже велика, але гарно прикрашена рiзьбленими шафами, мисниками з дорогим начинням, арматурами тощо. Посерединi довгий стiл, накритий до званої вечерi, навколо нього дубовi стiльцi важкого стилю. При однiй стiнi проти кiнця стола великий портрет командора з чорним серпанком на рамi, проти другого кiнця довге вузьке свiчадо, що сягає пiдлоги, стiлець, що стоїть на чiльнiм мiсцi, приходиться спинкою до свiчада, а передом проти портрета. Слуга вiдчиняє дверi з сусiдньої кiмнати, iншi слуги лагодяться прислужувати при столi. Донна Анна уводить гурт гостей, здебiльшого старшого вiку, поважних, гордовитих, темно вбраних. Сама Анна у бiлiй сукнi, лямованiй по всiх рубцях широкою чорною габою.

А н н а

Прошу сiдати, дорогiї гостi.

Перейти на страницу:

Похожие книги