Камінний господар

(До найстарiшого гостя, показуючи на чiльне мiсце).

Ось ваше мiсце.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

Нi,сеньйоро мила, пробачте, я не сяду, хай лишиться воно порожнiм. Буде нам здаватись, що наш господар тiльки запiзнився i має ще прибути на беседу.

Се вперше ми тут сходимось без нього, i тяжко звикнути до тої думки, що слiд його закрила ляда смертi.

А н н а

(сiвши в кiнцi стола пiд портретом командора, проти чiльного мiсця, зоставленого порожнiм, подає знак слугам, щоб частували гостей, що вже позаймали свої мiсця)

Мої панове й панi, - розростiться, приймайтеся, частуйтеся i будьте вибачними, якщо неповний лад на вдовинiй беседi буде. Трудно вдовi самотнiй вдержати в господi той лицарський порядок, що потрiбен для честi дому.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(стиха до своєї сусiдки, молодшої панi)

Начебто для честi потрiбнi бенкети серед жалоби, а iншого нiчого не потрiбно.

Д о н н а К л а р а

(сусiдка донни Консепсьйон)

Та досi донна Анна у всьому додержувала честi.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Донно Кларо!

Я знаю те, що знаю…

Д о н н а К л а р а

(з косим поглядом на Анну)

Нi… хiба?

С л у г а

(на порозi)

Прибув маркiз Тенорiо.

А н н а

Проси.

Дон Жуан увiходить i спиняється коло порога

(Кивнувши дон Жуановi на привiт, звертається до гостей).

Дозвольте вам, моє шановне панство, представити сеньйора де Маранья, маркiза де Тенорiо.

(До дон Жуана).

Сеньйоре, прошу сiдати.

Дон Жуан, пошукавши поглядом собi стiльця, займає чiльне мiсце. Угледiвши напроти себе портрета командора, здригається.

А н н а

(до слуги)

Дай вина сеньйору.

Слуга подає дон Жуановi бiльший i кращий кубок, нiж iншим.

О д и н г i с т ь

(сусiд дон Жуана)

Я пiзнаю сей кубок. Нам годиться того згадать, хто з нього пив колись.

(Простягає свого кубка до дон Жуана).

Нехай же має дух його лицарський в сiм домi вiчну пам'ять!

Д о н Ж у а н

(торкаючи гостевого кубка своїм)

Вiчний спокiй!

С т а р а г р а н д е с а

(що сидить праворуч донни Анни. Стиха, нахилившись до господинi)

Я мало знаю їх, тих де Маранья, - чи се не дон Жуан?

А н н а

Йому наймення

Антонiо-Жуан-Луїс-Уртадо.

С т а р а г р а н д е с а

Ах, значить - се не той…

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(наслухає сю розмову, iронiчно всмiхається, нишком до сусiдки)

Якраз той самий!

С т а р и й г р а н д

(до сусiда свого, молодшого гранда)

Чи ви не знаєте, чим де Маранья так переважив нас, що без намислу на чiльнiм мiсцi сiв?

М о л о д ш и й г р а н д

(похмуро)

Не знаю, справдi.

С т а р и й г р а н д

Запевне, тим, що честь його нова, а наша вже зостарiлась.

М о л о д ш и й г р а н д

Запевне.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

(до дон Жуана, голосно)

Послухайте, сеньйоре де Маранья, я вас не встигла розпитати вчора, - не хтiла вам перебивать розмови, коли ви потiшали донну Анну на гробi мужа, - а проте цiкаво менi довiдатись, який же саме ви родич їй? Запевне, брат у перших?

Д о н Ж у а н

Нi, ми зовсiм не родичi.

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Ах, так?..

Але яке в вас добре, чуле серце!

Є наказ, правда, i в письмi святому:

"Зажурених потiш…"

А н н а

(трохи пiдвищеним голосом)

Свояцтво миле!

Дозвольте вам тепера пояснити, чому се я таким ладом незвиклим врядила сю вечерю…

(До дон Жуана).

Ах, пробачте, ви мали щось казати?

Д о н Ж у а н

Нi, прошу, провадьте вашу мову, донно Анно.

А н н а

(до лицарiв)

Коханi свояки, скажiть по правдi, чи я коли чим схибила повагу iмення роду вашого?

Л и ц а р i

Нiчим!

А н н а

(до дам)

Своячки любi, вам найкраще знати, як потребує жiнка молода поради й захисту в ворожiм свiтi.

А де ж поради й захисту шукати вдовi, що не покликана вiд бога вступити в стан чернечий найсвятiший?

Ослона тая, що менi постачив серпанок жалiбний, тонка занадто, щоб люди не могли мене дiткнути колючим осудом, хоч i невинну.

Скажiть менi, у кого й де я маю шукати оборони?

Д о н н а К о н с е п с ь й о н

Ох, найкраще, коли зовсiм її шукать не треба!

Д о н Ж у а н

Ще краще - колючкам не потурати i не давать їм на поталу волi.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

(дивлячись проникливе на дон Жуана)

Своячка наша має повну волю чинити все, що не плямує честi iмення де Мендозiв. А якби хто iнший заважав своячцi нашiй держати високо ту честь, - хай знає, що є в родинi лицарiв багато, i всi їх шпаги до послуги дамi.

Д о н Ж у а н

Вона багато шпаг не потребує, поки у мене є оця одна!

(Витягає свою шпагу до половини з пiхви).

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

(до Анни)

Чи вам доволi однiєї шпаги для оборони?

Д о н Ж у а н

Як не досить шпаги, то я знайду ще й iншу оборону.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

(знов до Анни)

Вiн має право се казати?

А н н а

Так.

Н а й с т а р i ш и й г i с т ь

Менi здається, ми в сiм домi зайвi.

(Встає, за ним iншi гостi).

Сеньйор маркiз, як бачте, ще не зважив, котору форму оборони вибрать.

Та краще се зробить на самотi, анiж прилюдно. А рiшинець, певне, нам оголосять не пiзнiш, як завтра, або вже ми його сами вгадаєм.

(Вклоняється Аннi, за ним усi гостi, рушають iз свiтлицi).

Донна Анна i дон Жуан лишаються сами.

Д о н Ж у а н

От i замкнулася камiнна брама!

(Гiрко, жовчно смiється).

Як несподiвано скiнчилась казкаї

З принцесою i лицар у в'язницi!..

А н н а