Камінний господар

Чи то ж кiнець лихий - собi дiстати з принцесою i гордую твердиню?

Чого ж нам думати, що се в'язниця, а не гнiздо - спочин орлинiй парi?

Сама звила я се гнiздо на скелi, труд, жах i муку - все переборола i звикла до своєї високостi.

Чому не жити й вам на сiм верхiв'ї?

Адже ви знаєте крилатий дух - невже лякають вас безоднi й кручi?

Д о н Ж у а н

Мене лякає тiльки те, що може зломити волю.

Ан н а

Волi й так немає,

її давно забрала вам Долорес.

Д о н Ж у а н

О нi! Долорес волi не ламала!

Вона за мене душу розп'яла i заколола серце!

А н н а

А для чого?

Щоб вам вернути знов громадськi пута, колись такi ненавиднi для вас!

Д о н Ж у а н

О, певне, я б 'не витримав їх довго, якби не ви. Я б розрубав їх знову, коли iнакше з них нема визволу.

А н н а

Хто самохiть їх прийме хоч на мить, тому навiк вони вгризуться в душу - я добре знаю се, менi повiрте! - i вже їх скинути з душi не можна, та можна силою й завзяттям духа зробити з них ланцюг потужний влади, що вже й громаду зв'яже, наче бранку, i кине вам до нiг! Я вам кажу: нема без влади волi.

Д о н Ж у а н

Хай i так.

Я владу мав над людськими серцями.

А н н а

Так вам здавалося. А тi серця вiд влади вашої лиш попелiли i внiвець оберталися. Єдине зосталось незруйноване - моє, бо я вам рiвня.

Д о н Ж у а н

Тим я так змагався, щоб вас подужати!

А н н а

I то даремне.

Хiба ж не краще нам з'єднати силу, щоб твердо гору ту опанувати, що я на неї тяжко так здiймалась, а вам - доволi тiльки зняти персня з мiзинця i менi його вiддати.

Д о н Ж у а н

Долорес персня маю вам вiддати?!

А н н а

Чом нi? Таж я Долорес не вбивала.

Се ви поклали в сьому домi трупа, що мусив би лежати межи нами неперехiдним i страшним порогом.

Але готова я переступити i сей порiг, бо я одважна зроду.

Д о н Ж у а н

Багато в чiм мене винують люди, але одвагу досi признавали i друзi й вороги.

А н н а

Її в вас досить, щоб вихiд прорубати з сього дому,

Вас не злякають шпаги де Мендозiв, того я певна.

Д о н Ж у а н

Як же з вами буде?

А н й а

Що вам до того? Мною не журiться.

Найгiрше лихо - легше, анiж помiч нещира, вимушена.

Д о н Ж у а н

Ось мiй перстень!

(Здiймає персня з мiзинця i дає Аннi).

А н н а

(мiняється з ним перснями)

Ось мiй. А хутко я вам подарую iнакший: щоб печатi прикладати до командорських актiв.

Д о н Ж у а н

Як то?

А н н а

Так.

Я вам здобуду гiднiсть командорську.

Бо вже ж обранець мiй не стане низько в очах лицарства й двору. Всi те знають, що лицарем без страху ви були i в тi часи, коли були банiтом, а вже тепер ви станете зразком усiх чеснот лицарських - вам се легко…

Д о н Ж у а н

(впадає в рiч)

По-вашому, се легко - утопитись у тiм бездоннiм морi лицемiрства, що зветься кодексом чеснот лицарських?

А н н а

Доволi вже порожнiх слiв, Жуане!

Що значить "лицемiрство"? Таж признайте, що й ви не все по щиростi чинили, а дещо й вам траплялось удавати, щоб звабити чиї прекраснi очi, то вiдки ж се тепер така сумлiннiсть?

Чи, може, тут мета вам зависока?

Д о н Ж у а н

(в задумi)

То се я мав би спадок одiбрати пiсля господаря твердинi сеї?..

Як чудно… лицар волi - переймає до рук своїх тяжкий таран камiнний, щоб городiв i замкiв добувати…

А н н а

Ви, лицар волi, як були банiтом, були бандитом.

Д о н Ж у а н

Я ним бути мусив.

А н н а

А, мусили? То де ж була та воля, коли був примус бити й грабувати, щоб вас не вбили люди або голод?

Я в тiм не бачу волi.

Д о н Ж у а н

Але владу, признайте, мав я.

А н н а

Нi, не признаю!

Було "взаємне полювання" тiльки, - я пам'ятаю, як ви се назвали, так бути ж ловчим не велика честь!

Ви ще не знаєте, що значить влада, що значить мати не одну правицю, а тисячi узброєних до бою, що можуть i скрiпляти й руйнувати всесвiтнi трони, й навiть - здобувати!

Д о н Ж у а н

(захоплений)

Се горда мрiя!

А н н а

(приступає ближче, пристрасно шепоче)

Так, здобути трон! ви мусите у спадок перейняти i сюю мрiю вкупi з командорством!

(Пiдбiгає до шафи i виймає звiдти бiлий плащ командорський).

Дон Жуан одразу здригається, але не може одвести очей од плаща, захоплений словами Анни.

Жуане, гляньте! от сей бiлий плащ, одежа командорська! Се не марне убрання для покраси! Вiн, мов прапор,

єднає коло себе всiх одважних, усiх, що не бояться крiв'ю й слiзьми сполучувать камiння сили й влади для вiчної будови слави!

Д о н Ж у а н

Анно!

Я досi вас не знав. Ви мов не жiнка, i чари вашi бiльшi вiд жiночих!

А н н а

(приступає до дон Жуана з плащем)

Примiряйте сього плаща.

Д о н Ж у а н

(хоче взяти, але спиняється)

Нi, Анно, менi ввижається на ньому кров!

А н н а

Се плащ новий, ще й разу не надiтий.

А хоч би й так? Хоч би i кров була?

З якого часу боїтесь ви кровi?

Д о н Ж у а н

Се правда, що менi її боятись?

Чому менi не взять сього плаща?

Адже я цiлий спадок забираю.

Вже ж я господар буду сьому дому!

А н н а

О, як ви се сказали по-новому!

Я прагну швидше вас таким побачить, яким ви стати маєте навiк!

(Подає плаща, дон Жуан бере його на себе, Анна дає йому меча, командорську патерицю i шолом з бiлими перами, знявши з стiни).

Яка величнiсть! Гляньте у свiчадо!

Дон Жуан пiдходить до свiчада i раптом скрикує.

А н н а

Чого ви?

Д о н Ж у а н

Вiн!.. його обличчя!

(Випускає меч i патерицю i затуляє очi руками).

А н н а