Кар'єра лиходія

Гнів поширився і на Страйка, який відіслав її додому до Метью, бо тепер вважав тягарем; який ладен поставити під загрозу бізнес, побудований за її участі, взявши все на себе, тільки б не дати Робін робити те, що їй чудово вдавалося — подеколи краще, ніж Страйкові! Робін набула в його очах непозбувної вади — лише тому, що сім років тому опинилася біля нещасливих сходів у нещасливий час.

Тож так, вона обдзвонить для нього ці кляті клуби і салони, шукаючи паскудника, що назвав її «маленькою», але зробить ще дещо. Робін дуже хотіла сказати про це Страйкові, але до Ліндиного поїзду не було часу — а після того, як Страйк звелів їй лишатися вдома, розповідати вже й не хотілося.

Робін міцніше зав’язала пояс і, насупившись, попрямувала уперед. Вона відчувала повну правоту в рішенні розробити свій напрям розслідування, нічого не кажучи Страйкові — самостійно.

37

This ain’t the garden of Eden.

Blue Oyster Cult, “This Ain’t the Summer of Love”[31]

Якщо вже має сидіти вдома, то хоч весілля подивиться. Рано-вранці наступного дня Робін зайняла місце на дивані у вітальні, поклавши на коліна ноутбук і фоном увімкнувши телевізор. У Метью теж був вихідний, але він лишався на кухні, подалі від неї. Сьогодні він не пропонував їй чаю, не розпитував про роботу, позбавив від обтяжливих виявів уваги. Щойно поїхала її мама, Робін відчула, як щось у ньому змінилося. Він здавався стривоженим, сторожким, серйознішим. У тих тихих розмовах Лінда ніби переконала Метью: того, що сталося, можливо, вже не виправити.

Робін чудово знала, що coup de grace[32] за нею. Прощальні Ліндині слова тільки підсилили відчуття нагальності. Вона ще не знайшла нового помешкання, і все-таки має сказати Метью, що йде, і погодити з ним пояснення, яке буде надано рідним і друзям. Але ось вона — сидить на дивані й працює замість дати раду темі, що

ніби заповнила маленьку квартирку, тисне на стіни, розливає в повітрі напругу.

З екрана коментатори при бутоньєрках і корсажах просторікували про оздоблення Вестмінстерського абатства. До входу змійкою тягнулися запрошені знаменитості, а Робін слухала і водночас записувала телефонні номери стрип-барів, клубів еротичних танців і масажних салонів по всьому Шордичу. Час до часу вона переглядала відгуки клієнтів, сподіваючись, що хтось міг згадати викидайла на ім’я Ноель, але єдиними іменами були імена жінок, що працювали в тих закладах. Клієнти часто рекомендували їх за буцімто захоплене ставлення до роботи. Менді з масажного салону «дає повні тридцять хвилин» без «жодного поспіху»; чудова Шеррі зі стрип-клубу «Кільцева» завжди «привітна, запопадлива, любить посміятися». «Всіляко рекомендую Зої,— писав один відвідувач,— чудова фігура і завжди щасливий фінал!»

За інших обставин — чи, може, в іншому житті — Робін, може, і вважала б ці описи жінок кумедними. Стільки чоловіків платить за секс і хоче вірити, що ентузіазм тих жінок щирий, що їм приємно, що їх дійсно смішать жарти відвідувачів, що їм радісно робити контактний масаж з олією і ручну стимуляцію. Один дописувач навіть запостив вірш, присвячений улюбленій дівчині.

Старанно складаючи перелік номерів, Робін думала, що навряд чи Брокбенк зі своїм безславним минулим потрапив би на роботу в котрийсь із цих фешенебельних закладів, на вебсайтах яких фігурували дівчата в художньому освітленні та ретуші й запрошення парам приходити разом.

Як знала Робін, борделі нелегальні, але не довелося поринати глибоко в кіберпростір, щоб знайти згадки про них. Почавши працювати на Страйка, вона навчилася видобувати інформацію з найвіддаленіших куточків інтернету і скоро вже уважно перевіряла згадки про місцеві заклади на кривих сайтах, присвячених обміну інформацією такого плану. Тут, у найдешевшому сегменті ринку, віршів не писали. «В них ставка за анал 60 фунтів»; «усі дівки іноземні, англіською неговорять»; «дуже молоді може ще чисті а то таких бачиш шо й присунути гидко».

Іноді надавалося тільки приблизне місце розташування. Робін розуміла, що Страйк не дозволить їй фізично піти до тих підвалів і складів, де працюють «переважно дівчата зі Східної Європи» чи «винятково китаянки».

Зробивши паузу і воліючи позбутися міцного вузла, що зав’язався десь у грудях, Робін поглянула на екран. Церквою разом ступали принци Вільям і Гаррі. Поки Робін дивилася, відчинилися двері вітальні й зайшов Метью з горнятком чаю. Для неї чаю він не зробив. Метью сів у крісло — мовчки — і втупився в екран.

Робін повернулася до роботи, гостро відчуваючи присутність Метью поруч із собою. Прийти мовчки — це щось нове. Прийняти її окремість — не відривати від роботи, не пропонувати чаю — так само нове. Так само, як і той факт, що він не взяв пульт і не перемкнув канал.

Камери повернулися до фасаду готелю «Горінг», де чекали на появу Кейт Міддлтон у вінчальній сукні. Робін час до часу поглядала на екран, водночас гортаючи сторінку з коментарями малописьменних осіб про бордель біля Комершіал-роуд.