Вибух радісних вигуків і захоплених зауважень змусив Робін звести очі якраз тоді, коли Кейт Міддлтон сідала в лімузин. Довгі мереживні рукави, точно як ті, що вона прибрала зі своєї весільної сукні...
Лімузин повільно поїхав геть. Кейт Міддлтон поруч з батьком усередині було ледь видно. Вирішила виходити заміж з розпущеним волоссям... Робін теж планувала розпустити волосся на весілля. Метью так більше подобалося. Втім, хіба тепер це має значення?
Натовп радісно кричав до самого Меллу; скільки сягало око, всюди тріпотіли британські прапори.
Коли Метью розвернувся до неї, Робін прикинулася, ніби знов поринула в ноутбук.
— Хочеш чаю?
— Hi,— відповіла вона.— Дякую,— неохоче додала вона, розуміючи, що прозвучало агресивно.
Поруч задзижчав мобільний. Метью часто супився й ображався, коли таке траплялося на вихідні,— гадав, що то Страйк, і так воно нерідко й було. Але сьогодні він просто відвернувся до телевізора.
Робін узяла телефон і прочитала щойно отримане повідомлення:
То був напрямок, який вона розробляла без Страйка, і відповідь Робін уже підготувала. Поки натовп на екрані вітав лімузин, що повільно їхав вулицями, вона написала:
І вона відклала телефон. Серце закалатало.
Кейт Міддлтон виходила з лімузина перед абатством. У мереживній сукні її талія здавалася дуже тонкою. А сама вона здавалася такою щасливою... щиро щасливою... Серце Робін шалено калатало, поки вона дивилася, як чарівна жінка в тіарі піднімається до дверей Вестмінстерського абатства.
Знову запищав мобільний.
Метью з притисненим до обличчя горнятком видав дивний звук. Робін не звернула на нього уваги. Мабуть, гадає, що вона переписується зі Страйком, звідси й усі ці невдоволені гримаси й пирхання. Відкривши камеру, вона підняла телефон до обличчя і зробила фото.
Спалах налякав Метью, і той озирнувся. Він плакав.
Коли Робін відсилала своє фото в повідомленні, у неї затремтіли пальці. Тоді, не бажаючи дивитися на Метью, вона знову зосередилася на телевізорі.
Кейт Міддлтон з батьком повільно йшли червоною доріжкою у проході церкви, що розділяв море гостей у капелюхах і капелюшках. Перед нею розігрувалася кульмінація мільйона казок: простолюдинка повільно йде до свого принца, красуня невблаганно підноситься до найвищих щаблів суспільства...
Мимохіть Робін пригадала вечір, коли Метью зробив їй пропозицію під статуєю Ерота на площі Пікадиллі. Біля підніжжя сиділи волоцюги, які почали зубоскалити, коли Метью опустився навколішки. Ця несподівана сцена на брудних сходинках заскочила Робін абсолютно зненацька; Метью ризикував забруднити свій найкращий костюм на засміченому мокрому камінні; їх оповивали алкогольні пари і вихлопи машин. Коробочка з синього оксамиту, блиск сапфіру — меншого, блідішого, ніж у Кейт Міддлтон. Пізніше Метью сказав Робін, що обрав заручну каблучку під колір її очей. Коли вона сказала «так», один з волоцюг піднявся на ноги і п’яно зааплодував. Робін пам’ятала, як неонові вогні Пікадиллі спалахували на усміхненому обличчі Метью.
Дев’ять років життя, поділеного на двох, спільного зростання, сварок і примирень, любові. Дев’ять років вони міцно трималися одне за одного попри біду, яка мала б їх розлучити.
Робін згадала день після пропозиції — день, коли агенція відіслала її до Страйка. Здавалося, що сталося це набагато давніше, ніж насправді. Вона зробилася ніби іншою людиною... принаймні почувалася іншою людиною, поки Страйк не звелів їй сидіти вдома й записувати телефонні номери, не відповідаючи на питання про те, коли вона повернеться на роботу як його напарниця.
— Що? — перепитала Робін.
— Розходилися,— повторив Метью, і голос йому зламався. Він кивнув на екран. Принц Вільям щойно озирнувся на свою наречену.— Порвали на якийсь час.
— Я знаю, що розходилися,— відповіла Робін.
Вона старалася говорити холодним тоном, але обличчя в Метью було таке нещасне.
«Може, я в глибині душі вважаю, що ти заслуговуєш на когось, кращого за мене».
— І що — для нас дійсно все скінчено? — спитав він.
Кейт Міддлтон тепер стояла поруч з принцом Вільямом перед вівтарем.
Здавалося, вони були щасливі зі свого возз’єднання.
Вдивляючись в екран, Робін розуміла, що її сьогоднішня відповідь Метью стане вирішальною. Її заручна каблучка і досі лежить там, де Робін її поклала — на старих підручниках з бухгалтерії у книжковій шафі. Відколи вона зняла каблучку, ні Робін, ні Метью її не торкалися.
— Любі брати й сестри...— почав декан Вестмінстера на екрані.