Кар'єра лиходія

— То вже стара історія,— відповів Вордл.— Нерозкрите вбивство у Лідсі в 2009 році. Повія, сама з Кардиффа. Зарізали. Від неї він нічого не відтяв, тільки забрав прикрасу, яку жінка постійно носила, а саму викинув у ровець край дороги за містом. Тіло знайшли тільки за два тижні. Торік убито і понівечено дівчину в Мілтон-Кінсі. Звали Сейді Роуч. Посадили її бойфренда. Я вивчив ту справу. Рідні почали кампанію, і хлопця випустили за апеляцією. На нього не було чого повісити — тільки те, що вони посварилися, і ще колись він погрожував якомусь типу складаним ножиком. Наші психологи та криміналісти вивчили всі п’ять нападів і дійшли висновку, що можна говорити про одного й того самого злочинця. Схоже, що він використовує два ножі — різницький і мачете. Всі жертви були вразливі — повії, п’яні, в неврівноваженому емоційному стані — і всіх, крім Келсі, він підібрав з вулиці. З усіх узяв трофеї. Поки що не можу сказати, чи вдасться зібрати зразки ДНК з цих жінок. Мабуть, що ні. І не схоже, що він мав з ними секс. В нього інші способи задовольнитися.

Страйк був голодний, але щось підказало йому, що не треба порушувати Вордлове ображене мовчання. Поліціянт випив ще пива, а тоді сказав, уникаючи Страйкового погляду:

— Я взявся за всіх твоїх підозрюваних. Брокбенка, Лейнга й Віттакера.

«Оце вчасно!»

— Брокбенк цікавий,— провадив Вордл.

— Ви його знайшли? — спитав Страйк, не донісши пінту до губ.

— Ще ні, але знаємо, що п’ять тижнів тому він регулярно ходив до церкви у Брикстоні.

— До церкви? Ви певні, що то потрібний тип?

— Високий, екс-військовий, екс-регбіст, видовжена щелепа, одне око запале, вухо-вареник, чорнявий, коротка стрижка,— перелічив Вордл.— Звати Ноель Брокбенк. Шість футів і три чи чотири дюйми на зріст. Сильний північний акцент.

— Це він,— кивнув Страйк.— Але яка ще в біса церква?

— Момент,— мовив Вордл.— Мушу відійти.

«І дійсно, а чому б і не церква? — думав Страйк, поки сам відходив по нові пінти. У пабі ставало потроху велелюдніше. Страйк повернувся за столик з пивом і меню, але не міг на ньому зосередитися.— Юні дівчата у хорі... не він перший...»

— Дуже було треба,— пояснив Вордл, повернувшись до Страйка.— От би ще покурити, а тоді вже...

— Докажи вже про Брокбенка,— попросив Страйк і підштовхнув до Вордла його пиво.

— Правду кажучи, ми його знайшли випадково,— почав Вордл, сідаючи і приймаючи пиво.— Один з наших хлопців стежив за мамою місцевого наркобарона. Ми не віримо, що матуся така вже свята й божа, тож наша людина йде за нею до дверей церкви — аж там стоїть Брокбенк, молитовники, бачте, роздає. Він заговорив з копом, гадки не маючи, хто то, а наш хлопець не знав, що Брокбенка розшукують. Минуло чотири тижні, наш хлопець почув, що говорять про Ноеля Брокбенка у зв’язку зі справою Келсі Платт. І каже: а я такого місяць тому зустрів у Брикстоні. Бачиш? — додав Вордл з тінню звичного самовдоволеного усміху.— Я приділяю увагу твоїм зачіпкам. Після справи Лендрі треба бути дурнем, щоб їх ігнорувати.

«Та вже приділяєш — коли на Кореша Маллі й Девоті нічого не знайшов»,— подумав Страйк, але пробурчав щось захоплене і вдячне, а тоді повернувся до основного питання.

— А Брокбенк покинув ходити до церкви?

— Так,— зітхнув Вордл.— Я туди вчора заходив, поговорив з вікарієм. Він молодий, сповнений ентузіазму, словом, типовий священик із середмістя — гадаю, ти таких багато знаєш,— сказав Вордл (і був неправий, бо Страйкове спілкування зі священством головно обмежувалося військовими капеланами).— Він приділяв Брокбенку чимало часу. Каже, той мав важке життя.

— Травма мозку, відставка за інвалідністю, втрачена родина і все таке? — спитав Страйк.

— Суть саме така,— кивнув Вордл.— Казав, що скучив за сином.

— Угу,— похмуро погодився Страйк.— Він знає, де Брокбенк мешкає?

— Ні, але, здається, його подружка...

— Аліса?

Трохи насупившись, Вордл дістав зі внутрішньої кишені куртки записник і зазирнув у нього.

— Так, схоже, що так її звати,— кивнув він.— Аліса Вінсент. А ти звідки знаєш?

— Їх обох щойно вигнали з роботи у стрип-клубі. За мить розповім,— похапцем додав Страйк, бо Вордл набув спантеличеного вигляду.— Кажи далі, що там Аліса.

— Аліса зуміла роздобути муніципальне житло у східному Лондоні, неподалік своєї матері. Брокбенк сказав вікарію, що житиме з нею і дітьми.

— Дітьми? — перепитав Страйк, а його думки полинули до Робін.

— Як я розумію, там двоє маленьких дівчат.

— Нам відомо, де це житло? — спитав Страйк.

— Ще ні. Вікарій засмутився, що Брокбенк пішов,— сказав Вордл, нетерпляче поглядаючи на вулицю, де кілька чоловіків курило на тротуарі.— Але я з нього витягнув, що Брокбенк був у церкві в неділю третього квітня — у ті вихідні, коли загинула Келсі.

Страйк бачив нетерплячку Вордла і тому не став коментувати, тільки запропонував вийти покурити.