Кар'єра лиходія

Страйк ще цілу добу лишався не в курсі того, що зробила Робін. Коли наступного дня в обід він їй дзвонив, Робін не взяла слухавку, але Страйк на той час мав досить власних невирішених питань і гадав, що вона в безпеці з мамою вдома, тож і не здивувався і не став передзвонювати. Проблему своєї пораненої партнерки він вважав тимчасово вирішеною (одну з небагатьох) і не хотів заохочувати Робін повернутися, тому не ділився відкриттям, що осяяло його під шпиталем.

Однак для самого Страйка це була зараз справа номер один. Кінець кінцем, більше ніхто не змагався за його час чи увагу в тихому самотньому офісі, куди не дзвонили і не приходили клієнти. Чутно було тільки, як дзижчить у сонячному світлі між відчиненими вікнами муха. Страйк сидів і одну по одній курив цигарки «Бенсон-енд-Геджес».

Згадуючи три місяці, що минули, відколи було надіслано відрізану ногу, детектив дуже чітко усвідомлював свої помилки. Він мав би здогадатися, хто вбивця, одразу після візиту в домівку Келсі Платт. Якби тільки він зрозумів — якби тільки не дав собі повірити в навіяну вбивцею оману, не розпорошив увагу на двох інших збоченців,— то Лайла Монктон не втратила б пальці, а Гізер Смарт і досі працювала б у будівельній фірмі у Ноттингемі й, може, клялася б ніколи більше так не напиватися, як на дні народження невістки в Лондоні.

Страйк відбув службу у відділі спеціальних розслідувань Королівської військової поліції і знав, як давати раду емоційним наслідкам розслідування. Вчора він весь вечір гнівався на себе, але водночас і ганив свою нездатність побачити те, що було просто під носом, і визнавав нахабство і геніальність убивці. Той майстерно використав проти Страйка факти його власної біографії, змусивши розсипатися у здогадах, сумніватися, не вірити самому собі.

Те, що вбивцею виявився один з його найперших підозрюваних, не дуже втішало. Страйк не пригадував, коли востаннє так болісно напружував мозок під час цього розслідування, як зараз. Він сидів на самоті в порожньому офісі; був певний, що його висновки не викликали довіри у поліціянта, якому він їх передав, а до Карвера взагалі не дійшли; і гадав — хай навіть безпідставно,— що коли станеться нове вбивство, це буде його провина.

Але якщо знову підступиться до розслідування бодай на крок — якщо спробує вистежити того чоловіка,— Карвер майже напевно притягне його до суду за втручання в поліційне розслідування чи перешкоджання слідчим діям. На місці Карвера він почувався б так само... хоча ні, подумав Страйк у припливі приємного гніву: він би послухав кого завгодно — хай як би та людина його бісила,— якби гадав, що вона має якісь розумні думки. Не можна розкрити таку складну справу, як ця, якщо піддавати дискримінації свідків на тій підставі, що колись вони тебе обійшли.

Тільки коли забурчало у шлунку, Страйк згадав, що сьогодні має вечеряти з Елін. Розлучення нарешті було завершено, питання опіки вирішені, й Елін по телефону оголосила, що час нарешті повечеряти у пристойному місці, тож вона забронювала столик у «Ля Гавроші». «Я пригощаю».

Страйк самотньо курив у офісі й думав про прийдешній вечір відсторонено — як більше не міг думати про Шеклвелльського різника. З одного боку, буде смачна їжа, а це спокуслива перспектива, бо грошей мало, і вчора Страйк їв квасолю і хліб. Буде, мабуть, і секс — на бездоганно білому ліжку Елін, в оселі її зруйнованої сім’ї, яку вона скоро залишить. З іншого боку,— і тут Страйк зрозумів, що прямо визнає факт, якого раніше не визнавав,— доведеться з нею розмовляти, а розмови з Елін (нарешті він це визнав) становили для нього досить неприємний вид дозвілля. Особливо важкими бесіди ставали, коли йшлося про його роботу. Елін ніби і цікавилася нею, але на диво не мала уяви. В ній не було й тіні вродженої цікавості чи емпатії, які виказувала Робін. Словесні портрети Вторака, які Страйк старався зробити гумористичними, Елін бентежили, а не розважали.

І ще та зловісна фраза: «Я пригощаю». Ось-ось із болісною ясністю постане різниця між їхніми статками, яка дедалі зростає. Коли Страйк познайомився з Елін, то принаймні був у плюсі. Якщо вона думає, що Страйк зможе потім повести її до «Ля Гавроша» за власний рахунок, то на Елін чекає гірке розчарування.

Страйк шістнадцять років зустрічався з жінкою, значно багатшою за себе. Шарлотта то потрясала грошима, мов зброєю, то злилася, що Страйк не хоче жити понад свої кошти. Страйк пам’ятав, як час до часу Шарлотта ображалася, що він не може і не хоче заплатити за те, чого забажалося її примхливому серцю, і нашорошився, коли Елін заговорила про «нарешті» пристойне місце для вечері. За французькі чи індійські страви в маловідомих бістро і ресторанчиках, де їх не заскочив би колишній чоловік Елін, головно платив Страйк. Йому неприємно було чути, як ганять куплене на його тяжкою працею зароблені гроші.

Тож коли о восьмій Страйк у своєму найкращому італійському костюмі вирушив до Мейфера, настрій його не обіцяв нічого доброго. Мозок, і так уже стомлений, обсідали думки про серійного вбивцю.