Читаем Хатина дядька Тома полностью

Той вплив, який мала на нього Кассі, був досить „дивний і незвичайний. Легрі був її повновладний господар, утисник та мучитель і добре знав, що вона проти нього цілком безпорадна. Однак і найзапекліший негідник, живучи поруч сильної вдачею жінки, мимоволі під падає під її вплив. Коли Легрі купив її, вона була, як казала сама, добропристойна і делікатна, а він безжально розтоптав її душу своїм грубим чоботищем. Але з часом, коли повсякденне приниження та гіркий розпач загартували її лагідну жіночу душу й роздмухали в ній полум’я лютої ненависті, вона й сама забрала над ним якусь владу, так що Легрі, повсякчас утискаючи її, почував перед нею дедалі більший острах.

Особливо посилився цей вплив відтоді, як Кассі неначе потьмарило розум і в мові її частенько стало прохоплюватися щось таємниче, лиховісне й незбагненне.

Днів через два Легрі сидів у старій вітальні біля вогню, що кидав довкола мерехтливі зблиски. Був один з тих непогожих вітряних вечорів, коли старі занедбані будинки виповнюються безліччю химерних звуків. Деренчали шибки, хляпали віконниці, вітер бурхав, гоготів і стугонів у димарі, щоразу дмухаючи з каміна куривом та попелом, неначе там гарцювало хтозна-яке збіговисько чортів. З годину чи дві Легрі перевіряв рахунки, тоді читав газети, а тим часом Кассі сиділа в кутку, похмуро дивлячись на вогонь. Нарешті Легрі відклав газету і, побачивши на столі пошарпану книжку, яку перед тим читала Кассі, взяв її до рук і почав гортати сторінки. То був дешевенький, грубо розмальований збірник оповідок про криваві злочини, про духів, привиди та інші надприродні явища, і все ж історії ті якимось чином захоплювали кожного, хто починав їх читати.

Легрі форкав, тьхукав, а проте читав далі, перегортаючи сторінку за сторінкою. Нарешті він вилаявся й пожбурив книжку на підлогу.

— Ти ж не віриш у привиди, правда, Кассі? — промовив він, ворушачи дрова в каміні. — Я думав, у тебе досить глузду, щоб не боятися якогось там гуку.

— То байдуже, чи я вірю, чи ні, — буркнула у відповідь Кассі.

— Колись, бувало, на морі мене теж пробували страхати такими брехнями, — сказав Легрі. — Та мене не обдуриш. Я не з тих, що дослухаються до всіляких нісенітниць, дзуськи!

Кассі пильно дивилася на нього із свого затемненого кутка. В очах її світився загадковий вогонь, що завжди сповнював душу Легрі тривогою.

— Увесь той гук зчиняють пацюки і вітер, — провадив Легрі. — Пацюки часом зіб’ють тобі такий шарварок, що ой-ой-ой! Я не раз чув, що вони виробляли в корабельному трюмі. А вітер… Та коли бурхає вітер, можна почути все, що хочеш, це вже як є!

Кассі знала, що Легрі боїться її незворушного погляду, отож і далі мовчала, втупившись у нього з тим самим дивним виразом.

— Ну ж бо, жінко, кажи! Чи ти не згодна зі мною? — вигукнув Легрі. ‘

— А що, хіба пацюки можуть спуститися сходами, перейти коридор і відчинити замкнені на ключ та ще й стільцем підперті двері? — сказала Кассі. — А тоді підступити до ліжка $ покласти на тебе руку? Отак…

Говорячи, Кассі пронизувала Легрі своїм палючим поглядом, а він дивився на неї, як заворожений. А коли вона торкнулась його своєю холодною, мов крижаною, рукою, він аж сахнувся і люто вилаявсь.

— Брешеш, паскудо! Не було такого!

— Атож, звісно, що не було. Хіба я казала, що було? — зневажливо посміхнулася Кассі.

— Але… ти… ти справді бачила? Ну що там, Кассі?.. Кажи!

— А ти сам піди й заночуй там, коли хочеш знати, — відказала Кассі.

— Він спускається з горища?

— Він? Хто? — запитала Кассі.

— Ну… те, про що ти казала.

— Я нічого тобі не казала, — похмуро відрубала Кассі. Легрі стривожено ходив по кімнаті.

— Ось я сам усе це з’ясую, сьогодні ж таки вночі. Візьму з собою пістолі…

— З’ясовуй, — мовила Кассі. — Переночуй у тій кімнаті. Хотіла б я на тебе подивитися! Стріляй із своїх пістолів, стріляй!

Легрі тупнув ногою і люто вилаявся.

— Не лайся, — сказала Кассі. — Може статися, що хтось тебе слухає. Стривай! Що це?

— Де? — аж здригнувся Легрі.

Старовинний годинник у кутку поволі вибив північ.

Легрі мовчки прикипів до місця, охоплений сліпим жахом. Кассі стояла, глузливо дивлячись на нього, і лічила удари.

— Дванадцять… Ну, тепер побачимо, — сказала вона і, відчинивши двері в передпокій, стала прислухатися. — Ану!.. Що там таке? — мовила раптом, піднявши палець.

— Та всього-на-всього вітер, — озвався Легрі. — Хіба не чуєш, як бурхає?

— Іди-но сюди, Саймоне! — пошепки сказала Кассі, беручи його за руку й тягнучи до сходів. — А ти знаєш, що ото таке? Слухай!

Повітря розітнув дикий зойк. Він долинув з горища. Ноги Легрі підітнулися, обличчя сполотніло з жаху.

— Чи не взяти тобі твої пістолі? — запитала Кассіз посміхом, від якого Легрі аж морозом пройняло. — Саме час усе з’ясувати, атож. Іди нагору — вони там.

— Не піду! — відказав Легрі й вилаявся.

— Чому ні? Ти ж знаєш, що ніяких привидів нема! Ходім!.. — І Кассі легко побігла нагору крученими сходами, тоді, сміючись, озирнулася на нього. — Ходім, кажу!

— Ти таки справді нечиста сила! — сказав Легрі. — Вернися, відьмо!.. Чуєш, Кассі! Не ходи!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тайна горы Муг
Тайна горы Муг

Историческая повесть «Тайна горы Муг» рассказывает о далеком прошлом таджикского народа, о людях Согдианы — одного из древнейших государств Средней Азии. Столицей Согдийского царства был город Самарканд.Герои повести жили в начале VIII века нашей эры, в тяжелое время первых десятилетий иноземного нашествия, когда мирные города согдийцев подверглись нападению воинов арабского халифатаСогдийцы не хотели подчиниться завоевателям, они поднимали восстания, уходили в горы, где свято хранили свои обычаи и верования.Прошли столетия; из памяти человечества стерлись имена согдийских царей, забыты язык и религия согдийцев, но жива память о людях, которые создали города, построили дворцы и храмы. Памятники древней культуры, найденные археологами, помогли нам воскресить забытые страницы истории.

Клара Моисеевна Моисеева , Олег Константинович Зотов

Проза для детей / Проза / Историческая проза / Детская проза / Книги Для Детей
Лучшие романы о любви для девочек
Лучшие романы о любви для девочек

Дорогие девчонки, эти романы не только развеселят вас, но и помогут разобраться в этом сложном, но вместе с тем самом прекрасном чувстве – первой любви.«Морская амазонка».Сенсация! Чудо местного значения – пятнадцатилетняя Полина, спасатель с морского пляжа, влюбилась! Она и Марат смотрятся идеальной парочкой, на них любуются все кому не лень. Но смогут ли красавица и юный мачо долго быть вместе или их любовь – только картинка?«Расписание свиданий».Море подарило Полине бутылку с запиской, в которой неизвестный парень сообщал о своем одиночестве и просил любви и внимания. Девушке стало бесконечно жалко его – ведь все, кто сам счастливо влюблен, сочувствует лишенным этого. Полина отправилась по указанному в записке адресу – поговорить, приободрить. И что решил Марат? Конечно, что она решила ему изменить…«Девочка-лето».Счастливое время песен под гитару темной южной ночью, прогулок и веселья закончилось. Марат вернулся домой, и Полина осталась одна. Она уже не спасала утопающих, она тосковала, а потому решила отправиться в гости к своему любимому. Марат тоже страшно соскучился. Но никто из них не знал, что судьба устроит им настоящее испытание чувств…

Вадим Владимирович Селин , Вадим Селин

Проза для детей / Современные любовные романы / Романы