Читаем Хатина дядька Тома полностью

Ця звістка враз сполошила всю громаду. Чимало невільників вихопилось наперед, готові до послуг, — хто сподіваючись на винагороду, а хто й просто з низької догідливості, що є одним з найбільш згубних наслідків рабства. Зчинилася метушня та біганина. Одні хапали соснові гілляки й підпалювали їх як смолоскипи, інші відв’язували собак, чиє люте хрипке валування долучалося до загального шуму.

— Пане, а застрелити їх можна, якщо не зловимо? — спитав Сембо, якому Легрі наділив рушницю.

— Кассі можеш застрелити, коли хочеш. їй давно вже час забратися до свого родича сатани. А дівку не чіпай, — відказав Легрі. — Ну, хлопці покажіть, які ви молодці. І п’ять доларів тому, хто їх злапає, і по склянці горілки кожному Ь.

Уся та ватага людей і собак, освітлена полум’ям смолоскипів, з диким галасом та гоготом посунула до мочарів. За ними, тримаючись трохи віддалік, слідкувала й хатня прислуга. Отож, коли Кассі з Емелін прослизнули назад до будинку, там не було й душі живої. У повітрі й досі лунали вигуки переслідувачів. З вікна вітальні Кассі й Екелін побачили ту юрбу із смолоскипами, що саме почала розходитися по краю мочарів.

— Дивись! — мовила Емелін, показуючи на неї Кассі. — Лови почалися! Поглянь, як мерехтять вогні! А собаки як валують! Чуєш? Коли б оце ми були там… жах навіть подумати!.. Ой, бога ради, сховаймося мерщій!

— Нема чого квапитись, — спокійно відказала Кассі. — Вони всі гайнули туди. То буде їм розвага на цілий вечір! Нагору ми ще встигнемо. А тим часом, — мовила вона, неквапливо витягаючи ключ із кишені куртки, яку Легрі поспіхом жбурнув додолу, — тим часом я візьму дещо нам на дорогу.

Вона відімкнула шухлядку, дістала звідти жмуток грошей і швидко полічила їх.

— Ой, не треба! — мовила Емелін.

— Не треба? — перепитала Кассі. — А це чому ж? Як, по-твоєму, що краще — сконати з голоду на мочарах чи поїхати за ці гроші до вільних штатів? З грішми, дівчино, ніде не пропадеш. — І вона сховала увесь жмуток за пазуху.

— Але ж це крадіжка! — в розпачі прошепотіла Емелін.

— Крадіжка? — зневажливо засміялася Кассі. — Нехай спробує це сказати той, хто обкрадає людські душі й тіла! Та кожен папірець у цьому жмутку вкрадено! Вкрадено у нещасних голодних людей, які гнуть горба й конають з надсади, щоб він мав свій зиск! Нехай же він щось скаже про крадіжку. Ну, ходімо вже на горище. Я там запасла свічок і книжки взяла, щоб час гаяти. Можеш бути певна, туди нас шукати не полізуть. А якщо й полізуть, я вдам для них привида.

Піднявшись на горище, Емелін побачила, що величезний ящик, в якому колись привезли меблі, стоїть на боці, звернений отвором до стіни чи, точніш, до укосу покрівлі. Кассі засвітила маленьку лампу, і, пролізши під укосом, вони опинилися в ящику. Там лежали два. невеликі матраци й кілька подушок. Поруч стояв менший ящик, напакований свічками, харчами та всіляким потрібним у дорозі одягом, що його Кассі позгортала у два навдивовижу малих клуночки.

— Ну от, — мовила Кассі, чіпляючи лампу на гачок, який забила в ящику ще заздалегідь, — оце й буде поки що наша домівка. Як тобі тут?

— А ти певна, що вони не шукатимуть на горищі?

— Хотіла б я побачити, як Саймон Легрі сюди полізе! — відказала Кассі. — Ні, він обминатиме горище десятою дорогою. А щодо слуг, то вони краще дадуть себе застрелити, ніж поткнуть сюди носа.

Трохи заспокоєна, Емелін відхилилася на подушку.

— А навіщо ти, Кассі, сказала, що уб’єш мене? — простодушно спитала вона.

— Щоб ти не зомліла, — відповіла Кассі. — І я таки домоглася свого. Затям собі, Емелін, щоб ти ніколи більш не збиралася зомліти! Нам це зовсім ні до чого. Якби я тебе не відвернула, ти була б тепер у руках того лиходія.

Емелін здригнулася.

Деякий час обидві мовчали. Кассі взялася читати якусь французьку книжку; Емелін, знеможена втомою, задрімала. Збудили її голосні вигуки, тупотіння кінських копит і гавкіт собак. Вона підхопилась і злякано скрикнула.

— То ловці вернулися, — спокійно мовила Кассі. — Не бійся. Виглянь-но в оце вічко. Бачиш, онде вони внизу. На сьогодні з Саймона досить. Поглянь, як забрьохався в болоті його кінь. Та й собаки ледве дихають. Атож, пане господарю, ви ще не раз отак попоганяєтесь! А дичина ваша зовсім не там!

— Ой, цить! — мовила Емелін. — А що, як вони тебе почують?

— Якщо й почують, то це їх ще дужче настрахає, — відказала Кассі. — Нам нема чого боятися. Хоч яку бучу ми зчинимо, це буде тільки нам на користь.

Нарешті будинок огорнула тиша. Проклинаючи свій лихий талан і присягаючись жорстоко помститися втікачкам, Легрі подався спати.



Розділ XL

Страдник

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тайна горы Муг
Тайна горы Муг

Историческая повесть «Тайна горы Муг» рассказывает о далеком прошлом таджикского народа, о людях Согдианы — одного из древнейших государств Средней Азии. Столицей Согдийского царства был город Самарканд.Герои повести жили в начале VIII века нашей эры, в тяжелое время первых десятилетий иноземного нашествия, когда мирные города согдийцев подверглись нападению воинов арабского халифатаСогдийцы не хотели подчиниться завоевателям, они поднимали восстания, уходили в горы, где свято хранили свои обычаи и верования.Прошли столетия; из памяти человечества стерлись имена согдийских царей, забыты язык и религия согдийцев, но жива память о людях, которые создали города, построили дворцы и храмы. Памятники древней культуры, найденные археологами, помогли нам воскресить забытые страницы истории.

Клара Моисеевна Моисеева , Олег Константинович Зотов

Проза для детей / Проза / Историческая проза / Детская проза / Книги Для Детей
Лучшие романы о любви для девочек
Лучшие романы о любви для девочек

Дорогие девчонки, эти романы не только развеселят вас, но и помогут разобраться в этом сложном, но вместе с тем самом прекрасном чувстве – первой любви.«Морская амазонка».Сенсация! Чудо местного значения – пятнадцатилетняя Полина, спасатель с морского пляжа, влюбилась! Она и Марат смотрятся идеальной парочкой, на них любуются все кому не лень. Но смогут ли красавица и юный мачо долго быть вместе или их любовь – только картинка?«Расписание свиданий».Море подарило Полине бутылку с запиской, в которой неизвестный парень сообщал о своем одиночестве и просил любви и внимания. Девушке стало бесконечно жалко его – ведь все, кто сам счастливо влюблен, сочувствует лишенным этого. Полина отправилась по указанному в записке адресу – поговорить, приободрить. И что решил Марат? Конечно, что она решила ему изменить…«Девочка-лето».Счастливое время песен под гитару темной южной ночью, прогулок и веселья закончилось. Марат вернулся домой, и Полина осталась одна. Она уже не спасала утопающих, она тосковала, а потому решила отправиться в гости к своему любимому. Марат тоже страшно соскучился. Но никто из них не знал, что судьба устроит им настоящее испытание чувств…

Вадим Владимирович Селин , Вадим Селин

Проза для детей / Современные любовные романы / Романы