Читаем Хатина дядька Тома полностью

Вона витягла стрічку з рукава Топсі, але дівчинка й оком не змигнула, тільки втупилася в неї з невинним подивом.

— Ой, та це ж стрічка міс Фелі, правда? Як же вона втрапила мені в рукав?

— Топсі, поганко, ану не бреши мені! Ти вкрала цю стрічку!

— Ой пані, та кажу ж вам, що ні! Я її оце тільки побачила.

— Топсі, — мовила міс Офелія, — хіба ти не знаєш, що брехати погано?

— Я ніколи не брешу, міс Фелі, — відказала Топсі з поважним і доброчесним виглядом. — Усе воно правда, що я оце сказала, чистісінька правда.

— Топсі, не бреши мені, а то я звелю тебе відшмагати.

— Ой пані, та шмагайте мене хоч цілий день, а я однак не скажу інакше! — мовила Топсі, заходячись плачем. — Я ніколи не бачила цієї стрічки, вона, мабуть, сама забилася мені в рукав. Мабуть, міс Фелі покинула її на ліжку, а вона заплуталася в простиралах, а тоді залізла мені в рукав.

Міс Офелію так обурила ця безсоромна брехня, що вона схопила дівчинку й добре труснула.

— Щоб ти не сміла мені брехати!

Від струсу з другого рукава на підлогу випали рукавички.

— Он воно як! — вигукнула міс Офелія. — Може, ти й тепер скажеш, що не брала стрічки?

Топсі призналася, що взяла рукавички, але крадіжку стрічки й далі заперечувала.

— Слухай, Топсі, — сказала міс Офелія, — якщо ти признаєшся в усьому, я не відшмагаю тебе.

Знаджена цією обіцянкою, Топсі визнала обидва гріхи й почала гірко каятись.

— А тепер скажи мені ось що. Вчора я дозволила тобі цілий день бігати по всьому дому, і ти напевне взяла ще якісь речі. Тож розкажи мені, що ти взяла, і я не стану тебе шмагати.

— Ой пані! Я взяла оту червону штучку, що міс Єва носить на шиї.

— Он як, капосне ти дівчисько! А ще?

— А ще Розині сережки… червоненькі.

— Ану йди і зараз же принеси сюди намисто й сережки.

— Ой пані, не можу! Вони згоріли!

— Згоріли? Що ти вигадуєш? Іди принеси, а то я тебе відшмагаю.

Топсі з криком і сльозами присягалася, що не може.

— Вони згоріли… я спалила їх!

— Навіщо ж ти їх спалила? — запитала міс Офелія.

— Бо я погана… Така погана… просто страх яка. От не можу себе здержати, і край.

Якраз у цей час до кімнати безтурботно зайшла Єва. На шиї в неї було те саме коралове намисто.

— Єво, де ти взяла своє намисто? — запитала міс Офелія.

— Як це взяла? Воно весь час на мені, — відповіла Єва.

— І вчора теж було?

— Так. І знаєте, що смішно, тітонько? Я навіть і спала в ньому. Забула зняти на ніч.

Міс Офелія аж остовпіла з подиву. Тим більше, що в цю мить до кімнати зайшла Роза, несучи на голові кошик із щойно випрасуваною білизною, і в вухах у неї хилиталися коралові сережки.

— Ні, я просто не знаю, що мені робити з цією дитиною! — в розпачі мовила міс Офелія. — Ну навіщо ти сказала мені, що взяла ці речі, га, Топсі?

— Та пані ж звеліла мені признаватись, а я не могла надумать, в чому б мені ще признатися, — відказала Топсі, витираючи очі.

— Ніхто не казав тобі признаватися в тому, чого ти не робила, — заперечила міс Офелія. — Це ж така сама брехня, як і перша.

— Ой, та невже? — мовила Топсі, невинно розширивши очі.

— Ха! Де вже там сподіватись від неї правди, обізвалася Роза, обурено дивлячись на Топсі. — На місці хазяїна я відшмагала б її до крові! Я б їй показала, як брехати!

— Ні, ні, Розо! — мовила Єва з владним виразом, що його іноді прибирала. — Не можна так, Розо. Я й чути про це не хочу.

— Ой лишенько! Ви такі добрі, панночко Єво. і зовсім не вмієте поводитися з неграми. Коли їх не бити, то діла не буде, це вже як є.

— Замовч, Розо! — звеліла Єва. — Щоб я більше не чула від тебе такого.

Очі дівчинки палали щічки розшарілися. Роза вмить притихла.

— У панночки Єви татова кров, одразу видно. Всіх на світі ладна захищати, так само як і він, — пробурмотіла вона, виходячи з кімнати.

Єва стояла й дивилася на Топсі.

— Бідна Топсі, ну нащо тобі красти? — лагідно мовила вона. — Тепер про тебе добре дбатимуть. А коли хочеш, я дам тобі будь-яку свою річ, аби тільки ти не крала.

То було перше добре слово, що його почула нещасна дитина за все своє життя. Лагідна мова так вразила цю дику, зашкарублу душу, що в її гострих круглих оченятах зблиснуло щось ніби сльоза. Та її в ту ж мить пригасило уривчасте хихотіння і звичайний вищир. Ні! Коли вже вухо зроду не чуло нічого, крім лайки, йому не так легко повірити доброму слову. Те, що казала Єва, здалося Топсі чудним, незрозумілим, і вона не повірила їй.

То що ж було робити з Топсі? її поведінка спантеличила міс Офелію. Виявилося, що її власні виховні принципи тут непридатні. Отож, щоб вигадати час на роздуми, вона замкнула Топсі в темну комору, сподіваючись, що там дівчинка набуде хоч трохи доброчинності, а вона сама тим часом розважить, як їй діяти далі.

— Не уявляю собі, — сказала вона Сен-Клерові, — як я приборкаю цю дитину без биття.

— Ну, то бийте її на здоров’я. Я даю вам цілковиту волю робити все, що ви хочете.

— Дітей треба шмагати, — промовила міс Офелія. — Я ще ніколи не чула, щоб їх виховували інакше.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Лучшие романы о любви для девочек
Лучшие романы о любви для девочек

Дорогие девчонки, эти романы не только развеселят вас, но и помогут разобраться в этом сложном, но вместе с тем самом прекрасном чувстве – первой любви.«Морская амазонка».Сенсация! Чудо местного значения – пятнадцатилетняя Полина, спасатель с морского пляжа, влюбилась! Она и Марат смотрятся идеальной парочкой, на них любуются все кому не лень. Но смогут ли красавица и юный мачо долго быть вместе или их любовь – только картинка?«Расписание свиданий».Море подарило Полине бутылку с запиской, в которой неизвестный парень сообщал о своем одиночестве и просил любви и внимания. Девушке стало бесконечно жалко его – ведь все, кто сам счастливо влюблен, сочувствует лишенным этого. Полина отправилась по указанному в записке адресу – поговорить, приободрить. И что решил Марат? Конечно, что она решила ему изменить…«Девочка-лето».Счастливое время песен под гитару темной южной ночью, прогулок и веселья закончилось. Марат вернулся домой, и Полина осталась одна. Она уже не спасала утопающих, она тосковала, а потому решила отправиться в гости к своему любимому. Марат тоже страшно соскучился. Но никто из них не знал, что судьба устроит им настоящее испытание чувств…

Вадим Владимирович Селин , Вадим Селин

Проза для детей / Современные любовные романы / Романы
Тайна горы Муг
Тайна горы Муг

Историческая повесть «Тайна горы Муг» рассказывает о далеком прошлом таджикского народа, о людях Согдианы — одного из древнейших государств Средней Азии. Столицей Согдийского царства был город Самарканд.Герои повести жили в начале VIII века нашей эры, в тяжелое время первых десятилетий иноземного нашествия, когда мирные города согдийцев подверглись нападению воинов арабского халифатаСогдийцы не хотели подчиниться завоевателям, они поднимали восстания, уходили в горы, где свято хранили свои обычаи и верования.Прошли столетия; из памяти человечества стерлись имена согдийских царей, забыты язык и религия согдийцев, но жива память о людях, которые создали города, построили дворцы и храмы. Памятники древней культуры, найденные археологами, помогли нам воскресить забытые страницы истории.

Клара Моисеевна Моисеева , Олег Константинович Зотов

Проза для детей / Проза / Историческая проза / Детская проза / Книги Для Детей