Читаем Хатина дядька Тома полностью

— Та звісно ж, — погодився Сен-Клер, — чиніть так, як вважаєте за краще. Тільки мушу сказати вам ось що. Я бачив, як цю дитину лупцювали і кочергою, і лопатою, і всім, що трапить під руку. Отож вона звикла до такого поводження, і коли ви хочете досягти чогось більшого, то, мабуть, доведеться вам молотити її ще дужче.

— То що ж з нею робити? — спитала міс Офелія.

— Ви порушили серйозне питання, — сказав Сен-Клер, — і я хотів би, щоб ви самі знайшли на нього відповідь. Що робити з людською істотою, яку можна приборкати лише з допомогою батога? Та й то не завжди. Тут у нас таке часто трапляється.

— Рішуче не знаю. Я зроду не бачила такої дитини.

— Такі діти тут не дивина, та й дорослі теж. То як же з ними бути? — спитав Сен-Клер.

— Просто ради собі не дам, — відказала міс Офелія.

— От і я теж, — докинув Сен-Клер. — Ви так багато говорили про наші обов’язки щодо їх виховання, що мені й справді захотілося, щоб ви самі спробували виховати хоч одну дитину, яких у нас тут тисячі.

— Це ваш лад творить таких дітей, — сказала міс Офелія.

— Я знаю. Але вони створені, вони існують, — то що ж з ними робити?

— Не можу сказати, що я дуже вдячна вам за таку спробу. Та коли вже виходить так, ніби це мій обов’язок, я докладу всіх зусиль, — відказала міс Офелія.

Після цієї розмови міс Офелія ще з більшим запалом узялася до своєї вихованки. Призначивши певні години на кожну справу, вона почала навчати Топсі читати і шити.

У першому предметі дівчинка швидко посувалася вперед. Навдивовижу легко, мов якимись чарами, вона завчила літери і незабаром вже вміла читати по складах. Зате швацька справа давалася їй куди важче. Гнучка, як кицька, й жвава, як мавпочка, вона одразу ж зненавиділа вимушене сидіння над шитвом. Вона ламала голки, нишком викидала їх за вікно чи застромляла в шпари у стінах; сплутувала, рвала та бруднила нитки або й крадькома запроторювала десь цілу котушку. Все це вона виробляла спритно, мов бувалий штукар, та й з не меншим самовладанням, і хоч міс Офелія відчувала, що стільки лихих пригод заразом навряд чи випадкові, проте, змушена час від часу відволікатись на інші справи, ніяк не могла застукати дівчинку на гарячому.

Незабаром Топсі зажила собі слави в усьому домі. Вона мала просто-таки невичерпний хист до всіляких кумедних витівок та пересміхів, залюбки танцювала, вистрибувала, співала, свистіла, наслідувала різні звуки, що вражали її уяву. Щоразу, як їй випадала вільна часинка, всі дітлахи юрмилися коло неї, аж роти пороззявлявши із захвату, і навіть міс Єва, здавалось, була захоплена тими бісівськими штуками, наче голубка, якій несила відвести заворожений погляд від лискучої змії.

Міс Офелію дуже непокоїло, що Єва так уподобала товариство Топсі, і вона попросила Сен-Клера покласти цьому край.

— Ет, дайте дитині спокій, — відказав Сен-Клер. — Це їй тільки на користь.

— Але ж Топсі така зіпсована! Невже ви не боїтеся, що вона навчить Єву чогось лихого?

— Аж ніяк не навчить: Іншу дитину, може, й навчила б, а з Єви все лихе скочується, мов роса з капустяного листя — ні краплі не проходить усередину.

— Ви певні? — мовила міс Офелія. — А от я нізащо б не дозволила своїй дитині водитися з Топсі.

— То нехай ваші діти й не водяться, — відказав Сен-Клер, — а моїй дочці дозволено. Якби Єву можна було зіпсувати, це б уже сто разів зробили.

Перший час привілейовані слуги відверто зневажали Топсі, та згодом вони визнали за краще змінити своє ставлення до неї. Дуже скоро виявилося, що кожного, хто хоч раз зачепить дівчинку, невдовзі по тому неминуче спіткає якась біда: чи то пропадуть сережки або Ще якась улюблена дрібничка, чи раптом він знайде щось із свого одягу геть пошматоване, чи спіткнеться на відро з гарячою водою, чи виряджений як на весілля попаде під зливу помиїв, виплеснутих з вікна.

І хоч як дошукувались винуватця тих пригод, та все було марно. Раз у раз Топсі ставала перед хатнім судом і завжди витримувала допит з таким невинним та поважним виглядом, який не часто трапляється бачити. Ніхто не мав і тіні сумніву, що то все діло її рук, але жодного доказу на підтвердження цього здобути не вдалося, а міс Офелія була надто справедлива й не хотіла вживати рішучих заходів без достатніх підстав.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Лучшие романы о любви для девочек
Лучшие романы о любви для девочек

Дорогие девчонки, эти романы не только развеселят вас, но и помогут разобраться в этом сложном, но вместе с тем самом прекрасном чувстве – первой любви.«Морская амазонка».Сенсация! Чудо местного значения – пятнадцатилетняя Полина, спасатель с морского пляжа, влюбилась! Она и Марат смотрятся идеальной парочкой, на них любуются все кому не лень. Но смогут ли красавица и юный мачо долго быть вместе или их любовь – только картинка?«Расписание свиданий».Море подарило Полине бутылку с запиской, в которой неизвестный парень сообщал о своем одиночестве и просил любви и внимания. Девушке стало бесконечно жалко его – ведь все, кто сам счастливо влюблен, сочувствует лишенным этого. Полина отправилась по указанному в записке адресу – поговорить, приободрить. И что решил Марат? Конечно, что она решила ему изменить…«Девочка-лето».Счастливое время песен под гитару темной южной ночью, прогулок и веселья закончилось. Марат вернулся домой, и Полина осталась одна. Она уже не спасала утопающих, она тосковала, а потому решила отправиться в гости к своему любимому. Марат тоже страшно соскучился. Но никто из них не знал, что судьба устроит им настоящее испытание чувств…

Вадим Владимирович Селин , Вадим Селин

Проза для детей / Современные любовные романы / Романы
Тайна горы Муг
Тайна горы Муг

Историческая повесть «Тайна горы Муг» рассказывает о далеком прошлом таджикского народа, о людях Согдианы — одного из древнейших государств Средней Азии. Столицей Согдийского царства был город Самарканд.Герои повести жили в начале VIII века нашей эры, в тяжелое время первых десятилетий иноземного нашествия, когда мирные города согдийцев подверглись нападению воинов арабского халифатаСогдийцы не хотели подчиниться завоевателям, они поднимали восстания, уходили в горы, где свято хранили свои обычаи и верования.Прошли столетия; из памяти человечества стерлись имена согдийских царей, забыты язык и религия согдийцев, но жива память о людях, которые создали города, построили дворцы и храмы. Памятники древней культуры, найденные археологами, помогли нам воскресить забытые страницы истории.

Клара Моисеевна Моисеева , Олег Константинович Зотов

Проза для детей / Проза / Историческая проза / Детская проза / Книги Для Детей