Химерне місто Дрободан

В цей момент зазвучала музика, створювана оркестром, що розташовувався поруч з ідолом. Це, схоже, були Редактори відділів, судячи з того, що серед музикантів я побачив Панчі Джаскіна, який затято гамселив по ударних інструментах, і Гріфа Реморса, який награвав на трубі. Головний Редактор зробив виразний жест, наче роблячи музикантам аутодафе; музика, природно, відразу ж ущухла. І тоді Термаганта заголосила літанію:

О, дух святий Комунікації,
Засобів Масової Інформації!
Свободи слова заради ! -

підхопили народні маси.

Надай акредитації,
Нашій організації!
Свободи слова заради!
І кожній публікації
По великій сенсації!
Свободи слова заради!
Не позбав нас реєстрації,
Но ізбави від податкової адміністрації!
Во ім’я права на інформацію
Та вільну інтерпретацію,
Благослови тираж наш щоденний,
На основі чинного законодавства,
І нині, і повсякчас, і до кінця дії ліцензії.

І тут Редактор смикнув за щось, щелепа ідола впала, а з пащеки заструменіла неперервна вервечка газетних листів. Публіка захвилювалася і почала спускатися з трибун додолу, де вже стояли столи з незліченними рядами боєприпасів. За якусь мить всі отримали по чарці, і звідусіль залунало “легкого хмелю!”, “пиймо-жиймо!” та “пий, паскуда!”, і від дзенькоту склянок здригнулися основи світобудови. Все, подумалося, звіздець.

Аж ні, найстрашніше було попереду. Різні ентузіасти почали виголошувати тости, в яких на льоту творилася міфологія місцевого значення. Потім слово взяв Сам, Пайба Оліфаг, з вуст якого полилися побрехеньки про гіпотетичні досягнення співробітників. Я ж, не знаючи, що на мене чекає, спокійно і розважливо розливав колегам коктейлі: як не як, Статика і Динаміка Алкогольних Сполучень була моїм улюбленим предметом у Школі Високих Наук. Особливою популярністю користувалися напої “духошиб”, “горлочос”, “вивертач” і мій власний винахід - м’який і приємний коктейль “зашморг”. І тут рука моя, дарма що зміцніла у багаторічних тренуваннях, здригнулася, проливаючи рідину, що підозріло зашкварчала на поверхні столу.

- І дозвольте запропонувати ще один тост, - якраз в цей час промовив Редактор, - За нового нашого колегу, який перебуває в нас за спеціальним завданням Архів!

Я, брутально вражений у хворе місце, заціпенів, дико роззираючись. Нарід чомусь не поспішав вчинити мені виважено-справедливе скарання на горло без суду і слідства. Навпаки, схоже, заява викликала в журналістів бурхливі позитивні емоції, а власне, п’яний регіт. Ага. Тобто, це жарт такий. Так що ж, Оліфаг мені просто не повірив? Перед очима застрибали зорі - вкотре вже виникла страшна підозра, що в мене, перепрошую, біла гарячка.

- І які вони, Архик-ги? - поцікавився Джаскін, дивлячись кудись на моє ліве вухо.

- Ха! - злісно вишкірився я, відчуваючи, як у мене починають горіти вуха, - Вони страшні, як найгірше, що лише може трапитись зі смертним: начальник-трудоголік, колеги - невловимі месники, дружина-німфоманка, коханка-ювелір, друзі-злочинці, вороги - колишні друзі. Це - як любов до себе без взаємності, як чужий успіх, як пограбування в день зарплати. Це навіть гірше за журналістів.

Присутні загигикали, оскільки, звичайно, уявити останнє вдавалося лише із докладанням певних зусиль, які у такому святковому стані давалися непросто. Адже ж cамоповага журналіста не має розумних меж.

- А навіщо їм тебе сюди тойво? - почувся веселий басець. Це знов, зметикував я, пан Реморс, влаштовує мені западлянку.

- А я сюди оце, аби ви їм тут не тойво усю Систему, - відповів я у тому ж стилі.

- Але ми, хлопці, сила!

- Ну, по чарці? За побожний страх, як основу взаємоповаги!

Зазвучали різні ще більш екзотичні тости, як то, “за економічні реформи та нещасні випадки”, “за політику та інші стихійні лиха” і навіть “за світське життя столичного криміналітету”. Від такої концентрації чорного гумору в мене волосся на загривку ставало сторч і нестримно тягло до пляшки. А тут іще - наслідки стресу, автором якого був підступний головний Редактор…

Так що, вибачте вже, додому я причвалав не те що напідпитку, а просто убитий в тираж. Автопілот видавав загадкові фігури вищого пілотажу, роблячи мою ходу схожою на шлюбний танок павіана, а коли переді мною виникла якась перепона, я пробурмотів щось на зразок “я вільний громадянин метрополісу, а ти - інфраструктура, так що пшла в пень з дороги прогресу!”

- Ах ти ж сучий сину! - прозвучав знайомий жіночий зойк.

Парабелла! Клята регуляція випадковостей - цей безкоштовний додаток до ліцензії на взаємини! Колізія мене протверезила, та не так щоб надто сильно.

- О! Кохана, я не до тебе, я до неї, - ткнув я пальцем в стіну, обережно рушаючи в обхід Парабелли.

- Тю, придурку, от з нею і будеш… ()!