Холістичне детективне агентство Дірка Джетлі

Він устромив касету в щілину магнітоли. Апаратура прийняла її з м'яким ввічливим клацанням, і через секунду або дві з восьми ідеально збалансованих гучномовців, прикритих матовими чорними решітками, почулося «Болеро» Равеля. Стереоефект був такий приємний та просторий, що можна було відчути себе на ковзанці[5]. Він злегка постукував пальцями по пом'якшеному ободі керма. Подивився на приладову панель. Звідти на нього подивилися зі смаком освічені цифри та крихітні бездоганні вогники. Якийсь час по тому він раптом збагнув, що це була автозаправка з самообслуговуванням, і вийшов наповняти бак.

Це тривало хвилину або дві. Він постояв, тримаючи заправний пістолет і тупцюючи ногами, щоб зігрітися, потім підійшов до маленької брудної каси, сплатив за бензин, згадав, що треба купити кілька місцевих карт, а потім кілька хвилин жваво теревенів з касиром про напрямки, якими, вірогідно, розвиватиметься наступного року комп'ютерна промисловість, припустив, що паралельні обчислення стануть наріжним каменем створення справді інтуїтивного програмного забезпечення, але також висловив сильний сумнів у тому, що розробка штучного інтелекту, а зокрема, розробки на мові ProLog, дійсно призведуть до створення в найближчому майбутньому серйозних рентабельних продуктів, принаймні серед офісного програмного забезпечення. І касирові ця тема була зовсім не цікавою.

«Цей чоловік обожнював говорити, — скаже він пізніше поліції. — Боже, якби я вийшов на десять хвилин до туалету, він би продовжував розповідати касовому апарату. А якби я затримався хвилин на п'ятнадцять, то касовий апарат теж пішов би звідси. Так, я певний, що це він, — додасть він, коли йому покажуть фото Ґордона Вея. — Спочатку я вагався, бо на світлині в нього рот закритий».

«І ви абсолютно певні, що не бачили нічого підозрілого? — запитає полісмен. — Вам нічого не здалося дивним абощо?»

«Ні, я ж кажу, це був звичайний клієнт, звичайна ніч, така сама як завжди».

Полісмен уважно подивиться на нього. «Просто заради того, щоб переконатися, що я вас розумію правильно, — скаже він, — якщо я раптом зроблю ось так… — він перекосить очі, висуне язик і почне танцювати, крутячи пальцями у вухах, — це на вашу думку дивно?»

«Ну, та-ак, — скаже касир, нервово задкуючи. — Я б сказав, що ви геть збожеволіли».

«Добре, — скаже полісмен, ховаючи записник. — Просто різні люди іноді мають різні уявлення щодо значення слова «дивне», пане. Якщо минула ніч була така сама звичайна, як будь-яка інша, то я — прищ на сідниці тітки маркіза Квінзбері. Пізніше нам буде потрібна ваша офіційна заява, пане. Дякую, що приділили мені час».

Усе це ще мало статися.

А поки що Ґордон засунув мапи в кишеню та побрів назад до своєї машини. Стоячи під ліхтарями в тумані, його авто вкрилося дрібними намистинами крапельок вологи й було схоже на… ну, схожим воно було на дуже дорогий «Mercedes-Benz». Ґордон спіймав себе на тому, що впродовж якоїсь мілісекунди він бажав володіти такою машиною, але тепер він умів уже досить вправно відганяти такі думки, які лише водили його колами та залишали по собі депресію та спантеличеність.

Він поплескав її, а потім, обходячи навколо, помітив, що багажник не повністю закритий, тож натиснув на нього. Той замкнувся, чітко та надійно клацнувши. Що ж, саме це й робить її такою дорогою, так? Саме таке чітке на надійне клацання. Старомодні цінності якості та майстерності. Він подумав про десяток речей, про які хотів поговорити зі С'юзан, знову сів у машину, виїхав на дорогу та почав набирати її номер.

«…тож якщо хочете, залиште мені повідомлення, і я зателефоную вам якнайшвидше. Можливо». Пі-іп.

— О, С'юзан, привіт, це Ґордон, — сказав він, незручно затиснувши слухавку між плечем і вухом. — Я зараз уже їду до котеджу. Це вечір четверга й зараз… 8:47. На дорозі погана видимість. Слухай, до мене на ці вихідні приїжджають люди зі Штатів, щоб обговорити дистрибуцію «Гімн 2.00», аспекти реклами, тощо, і ти ж знаєш, я не люблю просити тебе про таке, але сама знаєш, кожного разу я це роблю, і сьогодні теж.

— Я просто хочу бути певним, що Річард працює. Я маю на увазі справді працює. Коли я його питаю, він каже «О, звісно, все гаразд, але дуже часто…» Дідько! Які ж яскраві фари у цієї вантажівки, ці виродки-водії ніколи їх не опускають як слід, просто диво, що я не лежу зараз мертвий у канаві, оце була б пригода, залишити свої останні слова на чиємусь автовідповідачі; чому цим вантажівкам не ставлять систему автоматичного опускання фар, коли назустріч хтось їде? Слухай, занотуй, щоб я не забув сказати С'юзан — не тобі, звісно, а моїй секретарці — сказати їй, щоб вона відправила від мене листа тому чуваку в департаменті екології, що ми забезпечимо технологію, якщо він забезпечить юридичну підтримку. Це на благо суспільства, та й взагалі він винен мені послугу, до того ж який сенс мати Орден Британської Імперії, якщо не можеш надерти чиюсь дупу? Як чуєш, я весь цей тиждень розмовляв з американцями.