Читаем Холодна Гора полностью

— Якщо все йтиме добре, то, гадаю, що за два або три місяці.


— Чи ви радієте з того, Олександре Семеновичу?


— Звичайно, а ви?


— Якщо чесно, то дуже, хоча мало що для цього зробила. Але я радію від того, що почнеться нова цікава робота.


— Ви вважаєте, що робота тут буде цікавішою, ніж деінде?


— Не можу собі уявити кращого місця, ніж тут. Мої друзі іноді приїздять з Донбасу до Харкова й розповідають, що вони незадоволені своєю роботою. Вони кажуть, що через рік після відкриття заводу, коли всі неполадки будуть ліквідовані, робота стане занадто монотонною. Робити одні й ті ж аналізи, знов і знов перевіряти якість продукції — це не для мене. Тут же можна не лише дізнатися про щось нове, але й самій щось винайти. Та й працюємо ми дуже дружно, у нас немає ніяких інтриг.


— Ви так гадаєте, Ганно Миколаївно?


— Ви самі це добре знаєте, Олександре Семеновичу. Я з нетерпінням чекаю, коли кріогенна станція запрацює, і найбільше радію з того, що коли все буде готове, до нас приїдуть працювати найкращі люди. Ви запросите до нас працювати іноземних учених, Олександре Семеновичу?


— Не думаю, що хтось захоче до нас приїхати. Зараз не той час.


— Але чому? Попри все, вони мають набагато більший за нас досвід. А хіба нема таких, які хочуть чесно працювати з нами?


— Іноземних учених уже більше не будуть запрошувати на роботу до Радянського Союзу, Ганно Миколаївно. В усякому разі, я особисто уже не зможу організовувати такі запрошення.


— А чому, Олександре Семеновичу? Ви говорите якось дивно сьогодні.


— Ганно Миколаївно, якщо ви пообіцяєте мовчати, я вам дещо скажу. Коли буде закінчено будівництво й станція почне працювати, мене вже тут не буде.


— Чому? Ви хочете нас покинути?


— Це не зовсім так. Я буду відряджений на іншу роботу.


— Але ж це неймовірно, Олександре Семеновичу. Відрядити вас напередодні закінчення роботи, якій передували три роки подолання труднощів?


— У мене немає вибору.


— Олександре Семеновичу, я не знаю, чим ви керуєтесь і з яких причин керівництво хоче вас відкликати, але мені здається протиприродним, що це робиться зараз. Усі наші люди покладають великі надії на запуск станції, тому що вони вірять вам. Я дуже добре знаю настрої як робітників, так і інженерів та техніків. Усі вони думають однаково.


— Дякую за приємні слова, Ганно Миколаївно, але це не вплине на моє рішення та на рішення моїх зверхників. Та я маю сподівання, що колись повернуся сюди й побачу, як тут ітимуть справи.


Вона подала мені руку.


— Олександре Семеновичу, я не знаю про причини вашого рішення, але відчуваю: щось негаразд, коли ви покидаєте нас саме зараз. Ми малі люди й нездатні вплинути на перебіг подій. В усякому разі, я дуже вдячна вам за те, що домогли мені потрапити сюди.


— Прощавайте, Ганно Миколаївно.


Здається, вона зрозуміла, що саме зі мною має статится і шукала обережного способу висловити мені свою симпатію та співчуття.


Я полишив станцію й подався до адміністративного будинку. По дорозі зустрів Комарова, який повідомив, що сьогодні після роботи відбудуться збори членів заводської профспілки. Прийти я відмовився. Біля кабінету побачив садівника, який чекав на мене. Він приніс план озеленення території виробничого майданчика та житлового масиву. Для його виконання треба було пересадити з найближчого гаю три- та чотирирічні деревця. Для огородження території, замість обов’язкових у таких випадках обридлих цегляних мурів, я хотів насадити зелені чагарники висотою в зріст людини й підсилити їх прихованим колючим дротом. Садівник зауважив, що буде важко отримати дозвіл на чагарник замість муру на місці проведення робіт державної ваги. Звичайно, він мав рацію, незважаючи на те, що запропонована мною огорожа була б кращим захистом, ніж цегляний мур, через який легко перелізти. Переглядаючи плани насаджень, я думав про те, що вже ніколи не дізнаюся, наскільки гарним було моє рішення щодо огорожі, і чи люди, які житимуть і працюватимуть тут, почуватимуться добре, і чи результати наукових робіт дадуть свої плоди.


Була вже четверта, коли я зателефонував до гаража й замовив машину. Гриша мав сьогодні один із своїх шалених днів і мчав як ошпарений. Цього разу я не робив йому зауважень, швидка їзда заспокоювала нерви. За чверть години ми були вже вдома.


Як тільки я переступив поріг своєї квартири, тяжка вчорашня депресія знов огорнула мене. Я помітив, що Марсель та Олена приховують своє глибоке занепокоєння, згадав про мій наступний візит до ДПУ й серце моє заскімлило. Чого вони хочуть? Чому не дають мені жити й працювати в спокої? Тяжкі труднощі минулих років скінчилися. Немає вже голоду, припинилася боротьба в партії, ущухли дискусії довкола політичної лінії. Належало б бути щасливим, радіти життю й самовіддано працювати на благо країни.


Перейти на страницу:

Похожие книги

100 великих казаков
100 великих казаков

Книга военного историка и писателя А. В. Шишова повествует о жизни и деяниях ста великих казаков, наиболее выдающихся представителей казачества за всю историю нашего Отечества — от легендарного Ильи Муромца до писателя Михаила Шолохова. Казачество — уникальное военно-служилое сословие, внёсшее огромный вклад в становление Московской Руси и Российской империи. Это сообщество вольных людей, создававшееся столетиями, выдвинуло из своей среды прославленных землепроходцев и военачальников, бунтарей и иерархов православной церкви, исследователей и писателей. Впечатляет даже перечень казачьих войск и формирований: донское и запорожское, яицкое (уральское) и терское, украинское реестровое и кавказское линейное, волжское и астраханское, черноморское и бугское, оренбургское и кубанское, сибирское и якутское, забайкальское и амурское, семиреченское и уссурийское…

Алексей Васильевич Шишов

Биографии и Мемуары / Энциклопедии / Документальное / Словари и Энциклопедии
Николай II
Николай II

«Я начал читать… Это был шок: вся чудовищная ночь 17 июля, расстрел, двухдневная возня с трупами были обстоятельно и бесстрастно изложены… Апокалипсис, записанный очевидцем! Документ не был подписан, но одна из машинописных копий была выправлена от руки. И в конце документа (также от руки) был приписан страшный адрес – место могилы, где после расстрела были тайно захоронены трупы Царской Семьи…»Уникальное художественно-историческое исследование жизни последнего русского царя основано на редких, ранее не публиковавшихся архивных документах. В книгу вошли отрывки из дневников Николая и членов его семьи, переписка царя и царицы, доклады министров и военачальников, дипломатическая почта и донесения разведки. Последние месяцы жизни царской семьи и обстоятельства ее гибели расписаны по дням, а ночь убийства – почти поминутно. Досконально прослежены судьбы участников трагедии: родственников царя, его свиты, тех, кто отдал приказ об убийстве, и непосредственных исполнителей.

А Ф Кони , Марк Ферро , Сергей Львович Фирсов , Эдвард Радзинский , Эдвард Станиславович Радзинский , Элизабет Хереш

Биографии и Мемуары / Публицистика / История / Проза / Историческая проза
«Ахтунг! Покрышкин в воздухе!»
«Ахтунг! Покрышкин в воздухе!»

«Ахтунг! Ахтунг! В небе Покрышкин!» – неслось из всех немецких станций оповещения, стоило ему подняться в воздух, и «непобедимые» эксперты Люфтваффе спешили выйти из боя. «Храбрый из храбрых, вожак, лучший советский ас», – сказано в его наградном листе. Единственный Герой Советского Союза, трижды удостоенный этой высшей награды не после, а во время войны, Александр Иванович Покрышкин был не просто легендой, а живым символом советской авиации. На его боевом счету, только по официальным (сильно заниженным) данным, 59 сбитых самолетов противника. А его девиз «Высота – скорость – маневр – огонь!» стал универсальной «формулой победы» для всех «сталинских соколов».Эта книга предоставляет уникальную возможность увидеть решающие воздушные сражения Великой Отечественной глазами самих асов, из кабин «мессеров» и «фокке-вульфов» и через прицел покрышкинской «Аэрокобры».

Евгений Д Полищук , Евгений Полищук

Биографии и Мемуары / Документальное