Наступного дня я залагоджував найнагальніші справи й зовсім не мав часу думати про свої відвідини ДПУ. Лише ввечері я згадав останні слова Полевецького: «Продумайте все своє життя». Що він мав на думці? Передусім, чи він дійсно вважає мене за ворога держави — іноземного шпигуна, шкідника, чи ще когось? Чи для нього слово «контрреволюція» означає щось інше, ніж для мене? Я пригадав, як декілька років тому Комаров запитав мене: «Що таке троцькізм?» Я з душевною простотою відповів йому, що це «ультралівацький ухил». На те Комаров заперечив: «Троцькізм є передовим загіном міжнародної контрреволюції». Я тоді промовчав, оскільки вважав подальшу дискусію небезпечною. Я ніколи не поділяв поглядів Троцького, але вважати творця Червоної армії контрреволюціонером було фантастичним. Можливо, Полевецький у своїх звинуваченнях виходив з подібних міркувань. Якщо Троцький був контрреволюціонером, то я був ворогом народу. Якщо він стверджує, що я ворог радянської влади то, можливо, має на увазі, що мої погляди на особу Сталіна відрізняються від офіційних, і це дійсно було так, я мав єретичні погляди. Але чи могло бути інакше, коли я бачив усе, що тут робилося, і ще не розучився мислити самостійно? Останні слова Полевецького «коли перший раз наважилися на контакт з ворогом» видалися мені з подвійним змістом. Якщо він усіх, хто має незалежний спосіб мислення, має за ворогів народу, тоді він міг мати на увазі: хто перший скерував мої думки в цьому напрямку. Мабуть, він був нездатним уявити, що хтось сам по собі міг незалежно мислити, не будучи купленим.
Але уявімо, що він дійсно має мене за іноземного шпигуна. Що могло наштовхнути ДПУ на таку ідею? Чи було щось у моєму житті, що викликало підозру? Я не знаю людей, які хоч якось би стосувалися офіційної Німеччини. Щоправда, я часто виїздив за кордон, але люди, з якими я там спілкувався, були друзями моєї молодості — комуністами або соціалістами. Не було між ними жодного фашиста, не було й буржуїв. Тоді що?
Я пробіг подумки все своє життя, як він радив, і замислився над звинуваченням «ворог народу». Я не міг собі уявити, що вони можуть переслідувати іноземця за те, що він не повністю сприймає офіційну ідеологію. Зрештою, у Радянському Союзі працювало багато іноземних спеціалістів, які дійсно були фашистами. Уряд оплачував їхні знання та працю, зовсім не цікавлячись їхніми політичними поглядами.
Я не знаходив спокою. Моїх думок про Сталіна вони не могли знати, бо не мали способу про них довідатись. Останнє півріччя ми вже не розмовляли вільно на подібні теми, але ж і раніше були дуже обережними. Я ніколи не висловлював ніяких думок, які б відрізнялись від офіційної політичної лінії, хоч мої іноземні співрозмовники заслуговували на повну довіру. До того ж, до нашої компанії не міг потрапити жоден агент ДПУ.
Ні, того не могло бути. Мабуть, таки мене вважають іноземним агентом. Але якщо це так, то чому мене не заарештували? Навіщо дали мені можливість втекти або повідомити про все моїх друзів?
Що б це мало означати, і як це все збагнути?
Я почав розмірковувати над своїм життям, особливо над останніми десятьма роками. Пригадав усіх людей, з ким контактував особисто і з ким листувався, і не знайшов геть нічого такого, що могло б послугувати підставою для будь-яких підозр.
Пізно вночі я пішов до бібліотеки. Читальня була порожня.
Я ввімкнув світло й уважно проглянув останні наукові журнали.
Потім узяв до рук книжку з техніки низьких температур. І тут я раптом пригадав давно забутий епізод із свого життя, і тяжкий неспокій огорнув мене. «О Господи, — подумав я, — мабуть, оце воно й є».
…Було ще в 1933 році. Німці будували нам у Горлівці завод для сепарації газів, що виділяються при коксуванні, низькотемпературними методами. Завод коштував великих грошей, а радянський уряд хотів мати від десяти до двадцяти подібних заводів, але значно потужніших за горлівський. Наші ж інженери уявлення не мали про принципи розрахунків та конструювання таких заводів. Народний комісаріат вирішив скопіювати німецьку апаратуру. Німецькі техніки монтували устаткування вдень, а вночі ж російські інженери та робітники все те розбирали й замальовували кожну деталь. У результаті накопичилося багато креслень. Народний комісаріат доручив нашому інститутові лабораторні виміри сталих величин газів та їх сумішей і розрахунки процесу їх розділення. Це останнє завдання дісталося мені особисто. Я запросив креслення з Горлівки, але вони виявилися таємними, і я міг ознайомитися з ними лише через таємний відділ нашого інституту. Зрештою, я їх отримав, але перед цим дав підписку про те, що нікому їх не покажу. В кресленнях я знайшов багато для себе неясного. Влітку 1933 року, збираючись у відпустку до Відня й Праги, я вирішив проконсультуватися зі своїми знайомими інженерами з корпорації Лінде в Монахіумі. Звичайно, за кордоном подібні технічні питання не являли собою ніякої державної таємниці, технічні та наукові питання обговорювалися цілком відкрито. Я міг довідатися від своїх друзів про все, що згодом могло знадобитися.