Хребет Дракона

Проте він не хотів би покидати свій народ у скруті. Зійшовши на трон Судерри, одного з трьох королівств Співдружності, Адан пообіцяв бути зовсім інакшим королем. Споглядаючи лабіринт вулиць унизу, він намагався вигадати спосіб допомогти своїм підданим. Він хотів показати їм, що не був королем з черствим серцем, байдужим до своїх підданих, чи корумпованим регентом[1], до яких звикли мешканці Судерри.

За його спиною несподівано відчинилися двері, що вели до покоїв замку, і його дружина Пенда вийшла на оглядовий майданчик. Вона була стрункою брюнеткою з великими карими очима, навіть темнішими за її густе волосся. Обличчя у формі серця і впевнені рухи були типовими для представників диких племен Утауків, кочових кланів торгівців, що селилися по всій території Співдружності.

— Я відчула бурю навіть у замку, Старфолле. — Вона зробила крок уперед, щоб поглянути на далеку хмару пилюки, яка насувалася на них. За звичкою провела коло довкруж серця. — Кра, яка сильна буря! — Зелений птах-рептилія на її плечі залопотів крилами, вчепившись у шкіряну захисну накладку, щоб зберегти рівновагу.

Пенда, якій виповнився двадцять один рік, була на два роки молодшою за свого чоловіка, але вона більше бачила світ, кочуючи з караванами Утауків. Адану подобалося думати, що він приручив свою екзотичну дружину, але, радше, це вона приручила його. Він із цим погодився. Вона не була улесливою принцесою і ніколи не стане — та й він такою її бачити не бажав. Вони були одружені вже два роки, але Адан досі почувався закоханим, як уперше. І Пенда обожнювала його, цього він був певен.

Пустотливий улюбленець Пенди, ска, був розміром із сокола, зі смарагдово-зеленими лусочками на тілі, блідо-зеленим оперенням і гранованими очима, як у метелика. Тонкий комір, інкрустований діамантом посередині, обвивав його лускату шию. Лише Утауки могли утримувати та доглядати цих летючих створінь, а деякі власники, як Пенда, встановлювали щирий сердечний зв’язок зі своїми улюбленцями, поділяючи відчуття одне одного. Ска згорда нахиляв голову з боку в бік, наче очікуючи, що Адан якось зарадить із бурею.

— Тихенько, Ксар. — Пенда погладила вузьку морду створіння, потім повернулася до Адана. — Я пережила багато пилових буревіїв, коли вони роздирали наші намети в горах, але це не звичайна буря. Я не відчуваю її як природну. — Вона застигла, відганяючи мимовільне тремтіння.

Жовтий прапор над ними затріпотів і напнувся на жердині. Коли Адан вдихав, пилюка пахла гіркотою, з химерним натяком на запах багаття.

— Це буря. Що ж іще це може бути?

Пенда заплющила очі, наче могла побачити бурю краще, коли на неї не дивилася. Ксар закрутився на її плечі, відчуваючи для неї світ.

— Її створили глибоко в Печі. Це може бути... передвісником. — Очі Пенди розплющилися, і вона знову поглянула на гори. Птах видав форкаючий звук, схожий на гарчання, а тоді сховав морду в густому оперенні. — Ска чутливі до таких речей.

— Як і ти, — Адан стиснув її плече, і Пенда підійшла ближче, прихилившись до нього. Він довіряв відчуттям своєї дружини, знав, що Утауки мали особливу спорідненість із крихітними дещицями магії, що залишилася в землі. — Місто вже готується, але подивімося, що можна зробити за той час, який у нас ще залишився. Я покличу вартових Стяга, і ми зможемо об’їздити околиці одну за одною, пропонуючи допомогу.

Коли вони повернулися, щоб іти, огрядний чоловік із акуратною темною бородою увірвався крізь двері на майданчик.

— Що ти досі тут робиш, серденько моє? Кра, мерщій усередину! — Гейл Орр, батько Пенди, став жестикулювати давно загоєним обрубком лівої руки. Він носив сорочку з кармазинового[2] та чорного шовку, вільну шкіряну куртку без рукавів, підперезану на животі, і мішкуваті штани. Один із його передніх зубів був золотим, інші — яскраво-білими. — Коли ми жили в наметах каравану, такі хмари пилюки наводили жах на наші серця.

— Тоді радійте, батьку Орр, що ви покинули кочове життя й переїхали до нас у замок, — мовив Адан. — За цими стінами ми у безпеці, але я хочу вийти на коротке патрулювання, перш ніж буря вдарить по місту.

— Ти нічим не зарадиш, — чмихнув Гейл. — Залишайся тут і захищай мою доньку.

Пенда взяла короля за руку.

— Власне, я поїду зі своїм Старфоллом. Рушаймо.

Старого роздратували ці слова, проте Адан промовив примирливим тоном:

— Ви її не переконаєте, знаєте ж.

Буркочучи, Гейл окреслив швидке коло навколо свого серця і прошепотів:

— Початок є кінцем є початком.

Він прослідував за ними назад у замок і замкнув на засув дерев’яні двері.

Адан мовив:

— Пенда і я поїдемо назовні разом із вартовими Стяга. Мій народ повинен знати, що я дбаю про нього. — Його батько, конаґ усієї Співдружності, король серед королів, готував його до цього все його життя. — Вони досі вважають мене тут новим.

Гейл рушив перед ними кам’яними сходами вниз.

— Якщо ти збираєшся назовні, то я ліпше попрацюю всередині. Звичайно, замок не здує як намет, але в стінах повно тріщин і щілин, які може знайти буря. Містяни не завжди знають найкращий спосіб зробити будівлю надійною.