Хребет Дракона

Вона хотіла наздогнати й убити його за все, що він зробив, однак її погляд зупинився на мертвому бійці Яструбиної варти, який лежав на підлозі. Вона зрозуміла, що найважливіше зараз знайти і захистити Ілуріс.

— Емпро!

У кімнаті стояв густий дим, і Семі побачила, що горить ліжко. Письмовий стіл перевернутий, попіл від палаючих паперів витав у повітрі.

А потім вона відчула запах крові, густий і важкий.

На крики емпри солдати зреагували швидше, ніж очікував Заха, і тепер йому довелося битися за своє життя, але він робив це багато разів і раніше. Йому ще належало виконати до кінця завдання, яке йому дав жрець Кловус.

Чорний вугор не міг допустити, щоби його схопили або вбили, бо тоді його розкриють як самозванця, а це зруйнує плани жерця. Це було неприпустимо.

Сама ж емпра не померла, проте він бачив її пробитий череп, кров, яка витікала з вух, і знав, що вона навряд чи переживе такий сильний удар по голові. Емпра з пошкодженням мозку або в стані коми буде однаково корисною для Кловуса, припустив він.

Заху більше непокоїла дивна сила, яку вона прикликала. Та сила проявилася швидко й мала цілком певний намір. Якесь захисне заклинання? Емпра Ілуріс ніколи не виявляла здібностей до магії, проте вона викликала цей невидимий удар, кипучу, ледь помітну сутність, яка вирвалася з неї і відкинула його назад... Це було схоже на божка.

Тепер, коли Заха мчав коридором, все більше віддаляючись від кімнати емпри, справжні бійці Яструбиної варти переслідували його, оголивши мечі. Наразі він своє діло зробив. Його побачили і впізнали. Тепер Заха мусив зникнути, навіть якщо це означало, що він повинен вмерти... за умови, що ніхто не знайде його тіла.

Бійці Яструбиної варти, охоплені жагою помсти, неслися за Захою. Один наздогнав його, різонув кінчиком меча, проте Заха вивернувся, випустивши з руки ще один спалах полум’я. Він був уже слабким і виснаженим, його магія слабшала, бо острів Фулкор був далеко від життєдайних берегів Ішари, проте вогонь обпалив охоронця і змусив його відсахнутися, радше з переляку, ніж від болю. Свідки запам’ятають полум’я в його руці і вирішать, що воно було випущено з реймера Хороброго.

Засліпивши охоронця полум’ям, Заха сильним ударом чорного меча проштрикнув груди бійця. Витягнувши клинок, він відкинув умираючого чоловіка на двох охоронців, що бігли слідом.

Він не міг битися тут, в обмеженому просторі, у цих коридорах і кімнатах. Охоронців набіжить іще більше, і навіть Чорний вугор не зможе впоратися з ними всіма. Якщо влаштувати ще більшу різанину, то жрець Кловус буде невдоволений — і божки теж.

Заха добіг до кам’яних сходів у кінці коридору, піднявся на два поверхи і вибіг на плаский відкритий дах, що був вищий за стіну, яка оточувала фортецю по периметру. Коли він кинувся у нічну імлу, то побачив караульного Ослера та десятьох солдатів Співдружності, які, оголивши зброю, бігли з іншого крила на спільний для всього донжона дах.

На відкритому подвір’ї тривожний дзвін продовжував бити крізь звуки грому, закликаючи гарнізон до зброї. З даху Заха побачив, як більше сотні ворожих солдатів збігалися звідусіль по залитому дощем двору, розбризкуючи калюжі. Ішаранські солдати теж не залишилися осторонь. Усі на острові були готові до зради, але ніхто не був готовий до нього.

Чорний вугор підняв меч, пригасивши поки заклинальне полум’я. Заха побоювався, що справжній Уто з Рифу може прибігти і розкрити його обман. Чорний вугор вже спричинив достатньо хаосу і мав усе це швидко закінчувати. Йому треба вибиратися.

Коли караульний Ослер та солдати його гарнізону з’явилися на протилежному боці даху донжона, бійці Яструбиної варти та звичайні ішаранські солдати вже вибігли за ним сходами нагору. Оскільки вони були ближче, Заха крутнувся і атакував їх, блискавично змахнувши мечем.

— Безбожний виродок! — крикнув один із бійців Яструбиної варти, кидаючись на Заху з напрочуд грамотною атакою. Заха завдав удару у відповідь, і кінчик його меча різонув чоловіка по шиї. Той упав, вхопившись за горло, кров юшила у нього між пальців.

Караульний Ослер, сивий бувалий вояка, який провів на острові Фулкор не одне десятиліття, наблизився із озброєними солдатами, що стали за ним, витягнувши мечі. Сам Ослер, зупинившись, невпевнено спитав:

— Уто з Рифу? Кров предків, що ти робиш?

— Він убив емпру! — вигукнув за його спиною боєць Яструбиної варти, проштовхуючись на дах із новим загоном солдатів.

Ослер виглядав настороженим, але зацікавленим.

— Уто, конаґ наказав тобі це зробити? Чому на тобі форма ішаранського солдата? — Його губи тремтіли, показуючи криві зуби. — Ти справді вбив кляту емпру?

— Це Уто! — закричали інші солдати Співдружності, а тим часом ішаранські бійці наблизилися до нього ззаду.

Заха стояв на краю даху. До широкої оборонної стіни, що проходила нижче, було десять футів, а за нею він побачив довгий стрімкий схил зі скель до здиблених рифів унизу.

Розпалений і червоний від натуги жрець Кловус піднявся на дах за ішаранськими солдатами.