Хребет Дракона

І люди — сотні, можливо, навіть тисячі — скупчилися в тисняві, немов худоба, огороджена в м’ясозаготовчому кварталі в Баннрії.

Ґлік відступила назад. Ска на її плечі злякано затріпотіла.

Ці люди — в’язні? раби? — працювали в похмурих, мовчазних групах. Вони гарували на будівництві укріплень, копали рови в каньйоні. Ґлік побачила, що на варті стояли високі піщані Люті зі шкірою кольору міді та волоссям відтінку слонової кістки, у шкіряних лускатих обладунках, зі списами з обсидіану та кістки, піками, сокирами. Люті викрикували накази, а поневолені люди їх виконували, понурі та виснажені.

Ґлік згадала порожні селища на пагорбах, які їй час від часу траплялися на межі пустелі, — покинуті поселення, вкриті пилом. Вона думала — сподівалася, — що місцеві жителі просто залишили їх у пошуках кращого життя. Тепер вона усвідомила, що цих людей, очевидно, заманили в пустелю, схопили і запроторили в ці великі потворні табори. Багато караванів Утауків також загадково зникли десь у пагорбах.

Вражена, вона надто довго задивлялася на табір. Двоє охоронців, піщаних Лютих, помітили її та закричали гучними голосами, що відлунювали по всьому каньйону. Ґлік кинулася бігти, несучись по грубому піску на дні каньйону. Вона не закричала з переляку — просто тікала. Арі здійнялася в повітря, змахнувши синіми крилами.

Піщані Люті кинулися за нею, перестрибуючи через паркани, по бічному каньйону.

Ґлік неслася з усіх сил, але коли повернула за ріг у головний каньйон, то пригальмувала, бо в чоботи набилися дрібні камінці. І, піднявши очі, побачила, як назустріч їй мчать ще двоє зловісних піщаних Лютих на великих ауґах. Худорляві воїни підняли списи, щоб перекрити їй шлях до втечі. Інші наближалися до неї ззаду.

Ґлік зупинилася і, стиснувши кулаки, оберталася вусібіч. Виходу вона не бачила.

У розпачі вона дивилася, як її ска летить геть. Принаймні Арі залишиться вільною...

98

Коли Семі увірвалася до кімнати емпри з піднятим для самозахисту ножем, то побачила Ілуріс, яка лежала на підлозі під стіною біля товстої кам’яної лави. Її шкіра була сірою, а навколо голови розтікалося озеро крові. Вона, схоже, вдарилася головою об гострий край лави і тепер лежала із заплющеними очима, ліва рука смикалася, пальці тремтіли. Якийсь солдат безпорадно схилився над нею.

— Вона мертва? — зажадала негайної відповіді Семі. — Невже той виродок убив її?

— Вона жива, ледь-ледь... і не знаю, чи протягне довго.

Підбігши до Ілуріс, Семі різко наказала солдатові:

— Приведи лікаря. І всіх, хто може допомогти! — Вона раптом усвідомила, що асасинів може бути більше одного й небезпека не минула. — Приведи каптані Воса і Яструбину варту! Ми повинні захистити емпру. — Вона впала навколішки й торкнулася щік Ілуріс, підняла її повіки. Очі емпри закотилися, видно було лише білки. З вух сочилася кров.

Солдат вибіг із кімнати, а Семі кинулася до ліжка, схопила обгорілі простирадла і відірвала шматок тканини значно більшого розміру, ніж того потребувала. Вона зібгала тканину і дуже обережно підняла голову емпри з кам’яної підлоги. Задня частина черепа була м’якою і податливою, там була вм’ятина. Витекло ще більше крові.

— О, Ілуріс! — Вона притиснула тканину до сплутаного попелясто-русявого волосся. Емпра лежала непритомна, на межі життя і смерті.

Розлючений каптані Яструбиної варти, перескочивши через мертве тіло в коридорі, увірвався в кімнату. Він привів із собою ще двох бійців Яструбиної варти з розпашілими обличчями.

— На нашу матір напали, а в коридорі лежить мертвий Недд. — Він зробив кілька кроків уперед, не в змозі відірвати очей від Ілуріс і крові на підлозі. — Ми не впоралися зі своєю роботою.

Семі поглянула вгору, притискаючи просочену червоним ганчірку.

— Вона жива, але поранення важке. Мені бракує знань, аби лікувати її, особливо з такою раною. — Попри юний вік, Семі бачила на вулицях багато смертей, багато побоїв і подальшого повільного одужання. — Після такої рани вона може вже ніколи не прийти до тями.

— Я лікував багатьох поранених на полі бою, — сказав Вос, ставши на коліна біля дівчини. Він подивився на бійців Яструбиної варти, які супроводжували його. — Знайдіть лікаря і приведіть решту наших людей. Усіх. Я хочу, щоб вони були поруч з емпрою. Негайно!

— Деякі бійці переслідують асасина, — сказала Семі. — Це був Хоробрий, той, що прийшов з конаґом Конндуром. Уто.

— Тоді його слід упіймати й убити, — мовив Вос. — Що б він не зробив, накази йому мав віддати конаґ-безбожник. Ми всі в серйозній небезпеці. Ми повинні облаштувати тут оборонну позицію.

Почувши віддалений галас, що супроводжувався звуком грому та дощу знадвору, Семі здогадалася, що боротьба триває в інших місцях, можливо по всій фортеці. Дзвін тривоги бив у дворі. До донжона збігалися нові й нові солдати Співдружності.