Кіберіада

Нахилився, тремтячи, король і справді побачив нелінійно і бінарно змодельоване середньовіччя, а в ньому країну Данделію, Крижаний Ліс і палац королівни зі Спіральною Вежею, Пташником з Іржанням і Багатооку Скарбницю в підземеллях, а також саму Недотепу, яка граційно і стохастично прогулювалася змодельованим лісом. Крізь вічко у Чорній Скрині було видно, як її плоть, уся червона зсередини і золота від електричного розжарення, тихо шуміла, коли змодельована королівна зривала змодельовані квітки й тихенько наспівувала змодельовану пісеньку; і скочив Розпорик на скриню, й давай гатити руками в її віко, добиваючись усередину, бо хотів у своєму шаленстві вдертися до замкненого в ній світу. Але пустельник швидко вимкнув струм, стягнув короля зі скрині й каже:

— Ти тричі шалений! Хочеш досягти неможливого, бо ж не може істота, збудована з реальної матерії, потрапити в глиб світу, який є лише кружлянням і вируванням елементів у цифровій, нелінійній і делікатній моделі!

— Я мушу! Мушу!!! — верещав знетямлений Розпорик і бився головою об Чорну Скриню, аж бляха вгиналася, а пустельник каже:

— Коли вже так хочеш, я допоможу тобі поєднатися з королівною Недотепою, та знай, що спершу ти втратиш свою теперішню подобу, бо я повинен зняти з тебе мірку згідно з твоїми координатами і змоделювати тебе самого атом за атомом, а тоді запрограмую тебе і ти завдяки цьому станеш частиною того середньовічного змодельованого світу, що існує в Скрині і буде існувати в ній доти, доки вистачить струму в дротах і напруги в анодах і катодах. Проте ти сам назавжди втратиш свою теперішню подобу й існуватимеш лише у вигляді прегарних, делікатних, стохастичних і нелінійних струмів!

— Як я можу тобі повірити? — спитав Розпорик. — Звідки мені знати, що ти змоделюєш мене, а не когось іншого?

— Тоді давай спробуємо, — сказав старий. Потім зважив його, обміряв, як це робить кравець, але докладніше, бо зняв мірку з кожного йото атома, нарешті запрограмував Скриню і сказав: — Дивись!

Глянув король крізь вічко й бачить, як він сам, сидячи перед каміном, читає книжку про королівну Недотепу, як біжить її шукати, як розпитує, аж посеред золоченої пустелі натрапляє на хатку і бачить у ній старого мудреця, котрий вітає його словами:

— Шукаєш Недотепу, нещасний! — і так далі.

— Гадаю, ти переконався, — сказав старий, вимикаючи струм. — А тепер запрограмую тебе в середньовіччі поряд з чарівною Недотепою і будеш снити з нею вічний сон нелінійного цифрового моделювання…

— Гаразд, гаразд, — каже король, — але ж це все-таки тільки моя подоба, а не я сам, бо сам я тут, а не у Скрині!

— Зараз тебе тут не буде, — відповів приязно старий, — я вже про це подбаю…

З цими словами він видобув з-під ліжка важкого, але замашного молота.

— Коли пригортатимеш до себе кохану, — пояснив йому пустельник, — я зроблю так, щоб ти не існував у двох місцях — і тут, і там, у Скрині — знаю надійний спосіб, старий і простий. Отож зволь нахилитися, мій пане…

— Спершу ще раз покажи мені Недотепу, — сказав король. — Я хочу перевірити досконалість твого методу…

Старий показав йому Недотепу крізь вічко Чорної Скрині. Король дивився, дивився та й каже:

— Опис у давній книзі занадто перебільшений. Загалом вона нічогенька собі, але не така вже надзвичайна, як про це пишуть у хроніках. Бувай здоров, мудрецю…

І повернувся на каблуках.

— Як же це? Куди ти, навіжений?! — закричав пустельник, стискаючи в руках молота, бо король уже простував до дверей.

— Куди-будь, аби не до Скрині, — відповів Розпорик і вийшов, і в ту ж мить сон луснув йому під ногами, як мильна бульбашка, й король побачив перед собою страшенно розчарованого Хитріяна в передпокої. Адже так недалеко було до того, щоб короля замкнули в Чорній Скрині, з якої Архімудрит уже б ніколи його не випустив…

— Мій кібернере, занадто вже ти стараєшся у цих своїх снах з дамами, — промовив король. — Або давай мені якийсь сон, у якому можна зазнати любощів без зайвих клопотів, або забирайся з палацу разом зі своїми шафами!

— Пане, — відказує на це Хитріян. — Маю для тебе сон саме такий, як хочеш, надзвичайно високої якості, тільки спробуй його, прошу, і ти сам у цьому пересвідчишся!

— Який це ти так вихваляєш? — питає король.

— Оцей, пане, — відказує Архімудрит, тицяючи в перламутрову табличку з написом: «Мона Ліза, чи Лабіринт солодкої нескінченності».

І сам бере вилку що теліпається у короля на годинниковому ланцюжку, аби, не гаючись, чимшвидше ввіткнути її в розетку, бо бачить, що справа кепська: Розпорик уникнув довічного ув’язнення в Чорній Скрині, безперечно, лише завдяки своїй тупості, котра не дозволила йому як слід закохатися у звабливу Недотепу.

— Чекай-но, — мовить король, — я сам!