Кіберіада

І увімкнув вилку. Ввійшов він у сон і бачить, що й надалі залишається самим собою, Розпориком, стоїть у палацовому передпокої, а обіч нього Хитріян-кібернер, котрий переконує його, що найрозпуснішим з усіх є сон про Мону Лізу, бо в ньому відкривається нескінченність жіночого роду; отож він послухав, підключився і давай розглядатися за тією Моною Лізою, бо йому вже кортіло зазнати її любих пестощів, але в черговому сні знову опинився в передпокої поруч з королівським Архімудритом. Тоді ще раз швиденько підключився до шафи й потрапив у наступний сон, і знову те саме: передпокій, а в ньому шафи, кібернер і він сам.

— Чи мені сниться? — заволав він, підключаючись; знову передпокій з шафами і Хитріяном; давай ще раз — і те саме; і ще раз, і ще, усе швидше.

— Де Мона Ліза, шахраю? — вереснув король, а тоді висмикнув вилку, щоб прокинутися, але нічого не вийшло! Знову він у передпокої з шафами. Затупотів король ногами й давай метатися від сну до сну, від шафи до шафи, від Хитріяна до Хитріяна, потім і цього вже не хотів, нічого, аби тільки повернутися до дійсності, до улюбленого трону, до палацових інтриг і розпусти, смикав вилки, втикав наосліп, знову витягав.

— Ой, рятуйте! — кричав він. — Рятуйте, король у небезпеці! — а тоді: — Моно Лізо! Гей! Агов! — і підстрибував зі страху, метався по кутках, шукаючи шпарини, яка вивела б його до дійсності — але все намарно. Не знав, чому воно так сталося, надто вже був нетямущий, але на цей раз ані тупість, ані підозріливість, ані нікчемна легкодухість вже не могли його врятувати. У надто вже велику кількість снів утрапив, надто багато щільних коконів його обсотало, отож хоч і наддер одного-другого, борсаючись з усієї сили, це йому нічого не давало, бо тоді потрапляв углиб сусіднього, а коли висмикував вилки з шаф, то й одне і друге йому тільки снилося, коли ж пробував бити Хитріяна, той виявлявся лише сонною марою. Давай Розпорик кидатися й стрибати на всі боки, але ніде нічого, тільки сон і сон: одвірки й мармурові підлоги, золототкані запони, лампаси, кутаси і, зрештою, він сам — усе лише мара, міраж і облуда. І почав король тоді загрузати в трясовині снів, гинути в їх лабіринті, хоча ще брикався й копався, що ж — коли і копання сонне, і брикання теж! Голову розчерепив Хитріянові — але й це нічого не дало, бо не наяву він ревів, а уві сні, отож і звуку не було. А коли, висотаний і очманілий, на якусь мить і справді вирвався в дійсність, то не зумів відрізнити її від сну і, знов увіткнувши вилку, покотився назад у сновидіння. Видно, так уже мало бути. І марно скімлив за пробудженням, не знав-бо, що «Мона Ліза» — то сатанинське скорочення від слова «Монархоліз», тобто «розчинення монарха», оскільки це була найстрашніша з усіх пасток, наставлених на нього тим зрадником Хитріяном…

Отаку-то зворушливо-повчальну історію розповів Трурль королеві Мучидаву, в якого від неї розболілася голова, і тому він відразу ж відпустив конструктора, нагородивши його орденом Святої Кіберни з бузковим знаком зворотної напруги на полі, інкрустованому дорогоцінною зеленою інформацією.

Сказавши це, друга машина-оповідачка дзвінко заскреготіла золотими трибками, дивно засміялася від легкого перегріву деяких клістронів, зменшила собі анодну напругу, зачаділа, згасла і пішла до паланкіна під загальні оплески, якими її нагородили за красномовність та виявлені здібності

А король Геніальйон подав Трурлеві наповнений іонами келих, майстерно різьблений хвилями ймовірності, що вигравали супротивно-паралельними фотонами. Той вихилив його й подав рукою знак. Тоді третя машина виступила на середину печери і, вклонившись, мовила добре поставленим модульованим електронним голосом:

— Ця історія про те, як великий Конструктор Трурль за допомогою старого горщика викликав локальне коливання і що з цього вийшло.