Кіберіада

На вулицях була страшна тиснява, і ми поверталися до Гаржа цілу годину, майже не розмовляючи. Божевілля, якого зазнав Прок, мало знайомі риси. Бракувало лише фази галюцинацій, але хто знає, що бачив той бідолашний? Дивна річ — до інших жертв я ставився як до елементів головоломки, а Прока було жаль — через Дюнана. Ясно, що йому було замало мишей. Їх не доведеш до самогубства. Потрібно було людини. Не ризикував нічим: побачивши на порозі поліцейського, затулився Францією. І це я міг зрозуміти. Але від слів «Як ви себе почуваєте сьогодні, любий мій Дьюдонне?», мене чорти брали. Якщо японець з Рима був злочинцем, то ким був Дюнан? Прізвище, мабуть, змінили. Я замислився над тим, чому інспектор Піньйо ознайомив мене з цією історією, не з симпатії ж! Що за цим крилося? Закінчення теж могло бути вигаданим. Якщо так, це могло бути спробою під невинним приводом передати Пентагонові інформацію про нову хімічну зброю. Подумавши над цим припущенням, я визнав його досить імовірним. Це був козир, показаний так спритно, що в разі необхідності все вдалося б заперечити — адже я чув, що не знайшли НІЧОГО, і не мав певності, що це неправда. Коли б я був звичайним приватним детективом, цього запису я не почув би, але астронавт, навіть резервний, асоціювався з НАСА, а НАСА — з Пентагоном. Якщо це вирішили на високому рівні, Піньйо був лише виконавцем, і до ситуації, в якій опинився Барт, їм було байдуже. А його становище було набагато двозначнішим від мого. Він безперечно відчув подих великої політики в цьому акті несподіваної «допомоги», але не хотів говорити про це зі мною, — тим більше, що й для нього це було несподіванкою. Що його не попередили — я був певен, бо трохи знаю правила гри на такому рівні. Не могли ж його відкликати набік і сказати: «Ми покажемо здаля цьому «амі» певну важливу карту, а він передасть це далі». Просто так не роблять. Втаємничити лише мене вони теж не могли — бо знали, що Барт пообіцяв мені допомогу свого колективу. Не могли ні обминути його, ні втаємничити в суть справи, тож вибрали найкращий варіант: він попросту почув те, що і я, і сам мусив сушити голову над питанням: «А що ж далі?» Можливо, він уже й шкодував, що так поспішно пішов мені назустріч. Далі я подумав про наслідки цієї історії для слідства. Вони були не найкращі. З італійської серії ми виділили як причини, що зумовлюють випадок, сірчані ванни, вік близько п’ятдесяти, огрядність, самотність, сонце і алергію, а тут був чоловік за шістдесятку, худорлявий, алергії не мав, жив з матір’ю, не купався в сірководні, уникав сонця й не виходив з дому. Більшої різниці й не придумаєш! В напливі великодушності я сказав Бартові, що почуту новину нам слід обдумати кожному окремо, щоб не впливати один на одного, а висновки ми зіставимо ввечері. Він радо погодився. О третій я пішов до саду, де за альтанкою на мене чекав Петрусь. Це була наша таємниця. Він показав мені матеріали для ракети. Першим ступенем мала бути балія. Діти надзвичайно вразливі, тому я не казав, що балія не годиться для стартового двигуна, а намалював йому на піску складові «Сатурна-V» і «IX». О п’ятій, як ми й домовилися з Бартом, я пішов до бібліотеки. Він мене спантеличив. Почав з того, що коли над препаратом X працювали у Франції, то, мабуть, так було і в інших країнах. Такі роботи, звичайно, ведуться одночасно. Отже, й Італія… Можливо, на справу треба глянути під іншим кутом. Речовина могла з’явитися не обов’язково в державних лабораторіях, а, приміром, у якійсь приватній фірмі. Її міг створити хімік, що має контакти з екстремістами, або, що більш імовірно, певну її кількість просто вкрали. Люди, які заволоділи нею, самі не знають, як її використати з максимальним ефектом. Що ж вони роблять? Експериментують… Але чому їх жертвами стають іноземці певного віку, ревматики і так далі?

І мав на це готову відповідь:

— Поставте себе на місце керівника такої групи. Ви чули про надзвичайну дію цього препарату, але невідомо, яку саме. Моральних перепон не існує — отже, потрібно випробувати це на людях, але на яких? Не на своїх же! І що ж? На будь-кому? Будь-хто є італійцем у колі родини. Перші ж симптоми викликають зміну поведінки, отже, італієць, використаний для дослідів, відразу опиниться у лікаря чи в клініці. Натомість людина самотня може витворяти казна-що, доки навколишні люди не зауважать, зокрема в готелі, де найбільше шанують дивацтва гостей. Чим солідніший готель, тим сильніша ізоляція. У третьорядному пансіонаті господиня пхає носа до кожного порушення порядку, зате в «Хілтоні» можна ходити на голові, не привертаючи нічиєї уваги. Персонал і адміністрація і оком не змигнуть, хіба що аж тоді, коли станеться кримінальне порушення. Іншомовність — додатковий чинник ізоляції. Правда?

— А вік? Алергія, ревматизм, сірка?