Кіберіада

Після першої години виринув іще раз. Процес ішов хвилями, як перистальтика, кожна хвиля здавалася останньою, але наступна виявлялась іще сильнішою. Примари відступили між другою і третьою ночі, і це було ще гірше, бо все навколо мене набрало нормального зовнішнього вигляду, але в іншій подобі. Як це пояснити? Меблі й стіни закам’яніли, запеклися, застигли в несамовитих перетвореннях; час зупинився, і все навколо, що лавиною накочувалося на мене звідусіль, виглядало наче в незвично довгому спалаху магнію. Вся кімната була мов пауза між двома зойками, а наступне з неприхованою ворожістю проглядало на стиках шпалер, у зображеннях замків над Луарою, що висіли над ліжком, у зелених газонах цих замків. Ця зелень була моїм вироком; стоячи на колінах, я зрозумів, що неминуче програю. Тоді я накинувся на кімнату, так, на кімнату, подер шнури штор і занавісок, стягнув їх з вікон, вхопив постіль з ліжка, вкинув цей смертоносний клубок до ванної, замкнув її, а ключ зламав у вхідних дверях. Але спершись, задиханий, на віконну раму серед бойовиська, я зрозумів, що це нічого не дасть. Мені не знищити вікон і стін. Викинувши речі з валіз на підлогу, я вхопив плоскі наручники з металевим ланцюжком — їх мені з усмішкою дав у Неаполі Ренді, щоб я надів їх на вбивцю, коли знайду. Я його знайшов. З-поміж сорочок посипалися темні грудочки — мигдаль із розірваного пакуночка, про нього я вже не писав, боячись, що не встигну, а просто кинув жменю на телеграфний бланк, тоді присунув крісло до радіатора, вмостився в ньому, впершись хребтом у спинку, а ногами в підлогу і, прикутий до труби опалення, чекав ЦЬОГО, як старту. Але стартував не вгору й не вниз, а в глибину — в жовтогарячій імлі, серед круговерті стін, на прив’язі не міг дістатися ні до чого, крім ніжки ліжка, хоч рвався, як пес з ланцюга. Мені вдалося підтягнути його, і, наче збиваючи полум’я, я притиснув голову до матраца, прогриз його до поролону, але губчаста маса не душила, і я, стогнучи у відчаї від того, що не можу відібрати собі життя, стиснув вільною рукою горло. Останнє, що запам’яталося мені перед тим, як втратив свідомість, були спалахи в мозку. Очевидно, бився головою об труби. Пригадую, саме тоді промайнула остання надія, що, може, нарешті вдасться. І все. Я вмер, і нітрохи не здивувався, що знаю про це. Згодом плив чорними водопадами по незнаних гротах, чуючи шум і ревіння, наче лише мій слух помер не зовсім. Чув дзвони. Темрява порожевіла. Відкривши очі, побачив над собою велике, чуже, бліде, неприродно спокійне обличчя. Це було обличчя доктора Барта. Я одразу впізнав його й хотів сказати про це, але втратив свідомість.

Прикутого до батареї, мене знайшли о четвертій ранку, бо італійці з сусіднього номера повідомили службу, а оскільки це нагадувало приступ божевілля, мені зробили заспокійливий укол і відвезли в лікарню. Милий Барт, почувши зранку, що рейси літаків затримано, зателефонував до Орлі й, довідавшись про мою долю, поїхав до лікарні, де я лежав, усе ще не опритомнівши. Я прийшов цілком до тями аж через тридцять годин. У мене були пошкоджені ребра, прокушений язик, на голові в кількох місцях накладено шви, рука в наручнику нагадувала бідон, так я рвався з прив’язі. На щастя, регулятор, до якого я себе прикував, був залізний, пластмасовий не витримав би такого, і я викинувся б з вікна; я, власне, нічого в світі не прагнув так, як цього.

Один канадський біолог зауважив, що в шкірній тканині людей, що не лисіють, наявна та сама нуклеїнова сполука, як у вузьконосих мавп, що теж не лисіють. Ця речовина, названа «мавп’ячим гормоном», виявилася дійовою в боротьбі з облисінням. У Європі гормональну мазь почала виготовляти три роки тому одна швейцарська фірма за американською ліцензією Пфіцера.

Швейцарці видозмінили препарат, зробили його ефективнішим, але й більш чутливим до тепла, під дією якого він швидко розкладався.

У шкірі людей, що багато загорають, препарат змінює свою структуру і може під впливом риталіну перетворитися на препарат X доктора Дюнана — психічний депресор, однак, викликає отруєння лише у великих дозах. Риталін знаходиться у крові осіб, що його вживають, а гормон застосовується зовнішньо у вигляді мазі з домішкою гіалуронідази, яка допомагає лікам проникнути через шкіру у кровоносні судини. Але для отруєння з психотичним ефектом потрібно втирати в шкіру хоча б двісті грамів мазі на добу, вживаючи при цьому більші від максимальних дози риталіну.