Кіберіада

Трурль і Кляпавцій були учнями великого Кереброна Емтадрати, що у Вищій Неантичній Школі сорок сім років викладав Загальну Теорію Драконів. Відомо, що драконів не існує. Така примітивна констатація могла б задовольнити пересічний інтелект, але не науку, бо Вища Неантична Школа зовсім не цікавиться тим, що існує. Надто давно вже доведено банальність буття, щоб варто було про це обмовитися бодай одним словом. Ось тоді якраз геніальний Кереброн, застосувавши для розв’язання цієї проблеми точні методи, відкрив три різновиди драконів; нейтральний, гаданий і негативний. Жоден із них, як уже сказано, не існує, але кожен — з окремих на те причин. Дракони гадані й нейтральні, знані серед фахівців іще як вигаданці й нейтральники, не існують у не менш цікавий спосіб, аніж негативні. Давно відомий у драконології парадокс, що коли два негативні види гербаризуються (дія в алгебрі драконів, що відповідає множенню в елементарній арифметиці), народжується недодракон, завбільшки близько 0,6. Отже, світ фахівців поділявся на два табори, з яких один дотримувався думки, що йдеться про частину дракона, лічену від голови, а другий — що про частину, лічену від хвоста. І через це великою була заслуга Трурля і Кляпавція, які довели хибність обох поглядів. Вони вперше застосували в цій галузі теорію ймовірності й тим самим створили пробабілістичну драконологію, з якої випливає, що дракон є термодинамічно неможливий тільки в статистичному розумінні, подібно до того, як і ельфи, домовики, гноми, ворожки тощо. Із загальної формули неймовірності обидва теоретики вирахували коефіцієнти гномінізації, розельфування тощо. З тієї ж формули випливає, що стихійного самовиявлення пересічного дракона довелося б чекати близько шістнадцяти квінтоквадрильйони гептильйонів років. Певна річ, ця проблема зосталася б тільки цікавою математичною подробицею, якби не добре відома Трурлева конструкторська жилка; він вирішив розв’язати цю проблему емпіричним шляхом. А оскільки йшлося про неймовірні явища, він винайшов підсилювач імовірності й випробував його спочатку в своєму підвалі, а потім на спеціальному фінансованому академією Драконородному полігоні, чи Драколігоні. Ті, хто не обізнаний із загальною теорією імовірності, й до сьогодні запитують, чому Трурль зробив імовірним саме дракона, а не ельфа чи гнома. І чинять це з невігластва, бо не відають, що порівняно з гномом дракон вірогідніший. Можливо, Трурль мав намір піти далі у своїх дослідах з підсилювачем, але вже перша спроба спричинилася до тяжкої контузії, бо віртуальний дракон хвицнувся. На щастя, присутній при цьому Кляпавцій зменшив імовірність — і дракон щез. Багато вчених потім повторювали досліди з дракотроном, але оскільки їм бракувало вправності та витримки, значна частина драконової малечі, дошкульно потурбувавши винахідників, виривалась на волю. Саме тоді й виявилося, що огидні потвори існують зовсім інакше, ніж якісь там шафи, комоди чи столи; дракони, коли вже вони виникли, відзначаються насамперед імовірністю, і досить значною. Коли влаштовується полювання на такого дракона, та ще з облавою, то мисливці з готовими до стрільби рушницями знаходять лише випалену землю, що має специфічний запах, бо дракон, передчуваючи біду, з реального простору ховається в конфігураційний. Як звір надто тупий і плюгавий, він робить це, очевидно, чисто інстинктивно. Примітивні особи, що не можуть збагнути, як це діється, із запалом вимагають, аби їм показали той конфігураційний простір. Вони ж бо не розуміють, що електрони, існування яких не заперечує жоден здоровий глузд, також рухаються, тільки в конфігураційному просторі, і долі їхні залежать від хвиль імовірності. Впертий швидше визнає неіснування електронів, аніж драконів, бо електрони принаймні не хвицаються.