Кіберіада

І два знамениті драконологи потонули у фаховій дискусії, з якої сторонній слухач не зрозумів би й слова, бо до нього доходили б тільки загадкові слова: «чисельник драконів», «безхвостова трансформація», «слабкі драконові впливи», «дифракція і розпорошування драконів», «дракон твердий», «дракон м’який», «дракопробабілістика», «непостійний спектр василиска», «дракон у стані збудження», «анігіляція пари драконів з супротивними амоками в полі загального безголів’я» тощо.

Внаслідок такого скрупульозного аналізу явища споряджено було експедицію, вже третю, до якої конструктори дуже старанно підготувались і, як завжди, завантажили свій корабель усілякою складною апаратурою.

Зокрема, взяли вони з собою дифузатор і спеціальну гармату, яка стріляла антиголовами. Під час подорожі, приземлившися спершу на Енції, тоді — на Пенції, і — Церулеї, вони зрозуміли, що не зможуть обстежити всієї охопленої нещастям території, бо для цього їм довелося б розірватися на шматочки. Отже, простіше було роз’єднатися, що вони й зробили, і після короткої робочої наради кожен із них подався в інший бік. Кляпавцій довго працював у Престопондії, куди його запросив король Здивослав Ампетрицій, що ладен був віддати за нього дочку, аби тільки позбутися потвор. Дракони найбільшої імовірності тут забігали навіть на вулиці столиці, а від віртуальних — аж кишіло. Віртуального дракона, — кажуть наївні, пересічні люди, — насправді «нема», тобто його просто неможливо побачити, й вони нічого не роблять, щоб виявити його, але розрахунок Кібра-Трурля-Кляпавція-Міногія, а надто рівняння драконової хвилі виразно доводить, що дракон переходить з конфігураційного у реальний простір легше й швидше, ніж дитина з дому до школи. Отже, в будинку кожної хвилини при загальному зростанні ймовірності можна було наштовхнутися на дракона і навіть на супердракона.

Кляпавцій, замість ганятися за драконами, вважаючи, що з того не було б користі, як справжній теоретик, узявся за справу методично — повстановлював на площах і скверах, у містах і селах пробабілістичні драконоредуктори, й невдовзі потвори стали великою рідкістю. Одержавши за це гроші, почесний диплом і перехідний прапор, Кляпавцій відлетів на зустріч з приятелем. По дорозі він помітив планету, з якої хтось розпачливо махав йому. Припускаючи, що це, можливо, Трурль попав у біду, Кляпавцій приземлився. Проте знаки йому подавали жителі Труфльофори, піддані короля Пстриція, що були в полоні примітивних забобонів та різних вірувань. Їхня релігія — драконістична пневматологія — вчила, що дракони мають душі, але нечисті, і з’являються вони як кара за гріхи. Зорієнтувавшись, що пускатися в дискусію з дипломованими драконологами було принаймні нерозумно, бо методи, до яких вони вдавалися, зводились до обкурювання проклятих місць і роздавання реліквій, Кляпавцій вирішив, що краще дослідити все на місці. На планеті в той час жила лише одна потвора, але з найогиднішого роду Єхидн. Кляпавцій запропонував королеві свої послуги; той не зразу відповів йому, бувши, певно, під впливом безглуздої доктрини, яка пов’язувала причини виникнення драконів з потойбічним світом. З місцевих газет Кляпавцій дізнався, що Єхидну, яка жирує на планеті, одні вважають єдиним екземпляром, а інші — множинним створінням, яке здатне перебувати водночас у багатьох місцях. Хоч це й не здивувало Кляпавція, проте примусило його добряче помізкувати, бо локалізація цих мерзенних істот підлягає так званим драконячим аномаліям і деякі екземпляри, особливо неуважні, бувають «розмазані» в просторі, що є звичайним ефектом ізоспинового зміцнення квантового моменту. Подібно до того, як рука над поверхнею води показує п’ять з виду цілком незалежних один від одного пальців, так і дракони, занурюючись із конфігураційного простору в простір реальний, здаються багатоликими, хоч насправді це один і той самий дракон. Під кінець чергової аудієнції Кляпавцій спитав у короля, чи не було на його планеті Трурля, докладно описавши при цьому зовнішність свого приятеля. Як же він здивувався, коли почув, що його колега нещодавно був у державі Пстриція і навіть збирався знищити Єхидну, що він узяв завдаток і вирушив у гори, де найчастіше бачили дракониху. На другий день Трурль повернувся, вимагаючи великої платні, а на доказ свого тріумфу показав драконишині сорок чотири зуби. Але сталося, певне, якесь непорозуміння, платню затримали до з’ясування справи. Трурль тоді страшенно скипів, кілька разів уголос нечемно висловлювався про монарха, а потім зник у невідомому напрямку. Відтоді про нього ні слуху ні духу, зате Єхидна, яка знову вигулькнула жива й здорова, ніби їй ніде й нічого, ще завзятіше спустошувала міста й села, викликаючи загальний розпач.

Ця історія видалася Кляпавцієві досить темною. Хоча й не годилося брати під сумнів слова, що їх зронили монарші уста. Він узяв повний сильних драконознищувальних засобів рюкзак і самотою вирушив у гори, сніжний хребет яких велично підносився над обрієм.