Читаем Кіберіада полностью

Кіберіада

За поворотом, причаївшись під камінням, він приклав до ока метальник неймовірності, прицілився і запустив депосибілітатизатори. Ложе сіпнулось у нього в руці, розігріта рушниця оповилася серпанком, а дракон — ореолом, як місяць на негоду, але — не щез. Кляпавцій удруге зробив дракона зовсім неймовірним; напруга імпобілітативності стала такою, що метелик, який пролітав над ним, почав вимахувати крильцями, вдавшись до азбуки Морзе, другу «Книгу джунглів», а серед скель замиготіли тіні ворожок, відьом, русалок, виразно чутний тупіт копит сповіщав, що за драконом десь гарцюють кентаври, добуті з неможливості страшенним напруженням метальника. Але дракон, ніби ніде нічого, незграбно присівши, позіхнув і заходився з насолодою чухати задніми лапами обвисле підборіддя. Розпечена рушниця вже пекла Кляпавцію пальці, що розпачливо натискав на спусковий гачок, бо нічого такого досі навіть уявити собі не міг — невеликі камінці навколо дракона поволі здіймалися в повітря, а курява, яку він, чухаючись, безладно викидав з-під себе, замість так само безладно опасти, склалась у повітрі в якийсь нерозбірливий напис: «ПОКІРНИЙ СЛУГА ПАНА ДОКТОРА». Навкруги посутеніло, бо день поступавсь перед ніччю, кілька великих вапняків вирушили на прогулянку, тихо перемовляючись про те та се, одне слово, діялися справжні дива. А страшний звір, що спочивав за тридцять кроків від Кляпавція, і не думав зникати. Кляпавцій кинув метальник, дістав з-за пазухи протидраконову гранату і, ввіряючи свою душу матері всеспінорових перетворень, жбурнув гранату. Загриміло, разом з уламками скелі у повітря злетів драконячий хвіст, а сам він людським голосом ревнув: «Ґвалт!» — і бігцем просто на Кляпавція. Той вискочив із схованки, стискаючи в руці спис із антиматерії, замахнувся, але знову почув крик:

— Кинь! Кинь! Не вбивай мене!

«Що це, дракон розмовляє? НІ, мабуть, я збожеволів…», — подумав Кляпавцій, але спитав:

— Хто це говорить? Дракон?

— Який там дракон! Це я! — з хмари куряви виринув Трурль, доторкнувся до драконової шиї, покрутив там щось — і велетень поволі впав навколішки, завмираючи з протяжним хрускотом.

— Що це за маскарад? Що це таке? Звідки цей дракон?.. Що ти в ньому робив? — допитувавсь Кляпавцій.

Трурль струсив одяг, відступаючи від приятеля.

— Звідки, що, де, як?.. Дай-но мені слово вимовити! Я знищив дракона, а король не хотів заплатити.

— Чому?

— Хто його зна. Скупий, мабуть. Все звертав на бюрократію, мовляв, має бути протокол огляду комісії, виміри, розтин трупа, збори ради при троні і те і се; головний скарбничий сказав, що не знає, як розраховуватись, бо це й не з фонду платні, і не з безособового фонду, одне слово, хоч як я просив, наполягав, скільки ходив до каси, до короля, до ради, ніхто не хотів зі мною говорити. А коли мені запропонували подати автобіографію з фотокартками, ну, що ж, тоді я пішов звідти, але ж дракона не можна вже було оживити. То я зняв з нього шкуру, нарізав трохи ліщинових гілочок, потім мені потрапив на очі старий телеграфний стовп — і більше нічого не треба було; я зробив опудало, ну й теє — почав удавати…

— Не може бути! Ти вдаєшся до такого ганебного вчинку? Ти?! Але навіщо, тобі ж не заплатили? Не розумію.

— Ех, який ти нетямущий! — поблажливо кинув Трурль. — Та вони весь час носять мені данину. Я вже маю більше, ніж мені належало.

— А-а! — усе збагнув Кляпавцій. Та одразу ж додав: — Але ж це ницо — примушувати.

— Чому? Зрештою, хіба я робив щось погане? Я тільки прогулювавсь у горах, а вечорами трохи завивав. Я дуже стомився, — додав він, сідаючи біля Кляпавція.

— Від чого б то? Від виття?

— Ні. Для тебе, я бачу, двічі по два — складна задача! Від якого там виття? Я щоночі мушу тягати мішки золота з умовленого місця на гору, аж ген туди! — показав він рукою на гірський хребет. — Я вже наготував там собі стартовий майданчик. Якби тобі довелося самому попоносити двадцятипудові тягарі від смерку до світання, то знав би. Ти ж бачив — сама лише драконова шкура важить зо дві тонни, а я мусив удень тягати її, рикати, тупотіти, а вночі — оцей клопіт! Мені вже все це страшенно набридло.

— А чому той дракон, тобто оте тугонапхане опудало, не щезло, коли я зменшив імовірність майже до нуля? — поцікавився ще Кляпавцій.

Трурль відкашлявся і трохи знітився.

— А то з передбачливості, — пояснив він. — Зрештою, сюди міг прителіпатись якийсь пришелепкуватий мисливець, наприклад, Базилій, через це я ставив усередину, під шкуру, антипробабілістичні екрани. А тепер ходімо, там лишилося ще кілька мішків платини. Не хочеться вже мені самому носити. Чудово, тепер ти мені допоможеш…