Киев 1917—1920. Том 1. Прощание с империей

7 січня починаються вибори до Української Установчої Ради мало не по цілій території України. Людність України має сказати своє слово, має визначити свою думку й своїх посланців вирядити до цього найвищого зібрання, що вирішатиме долю української народної республіки. Велика й відповідальна хвилина, бо наслідки її певне позначатимуться й на дальших подіях у нашому житті. Отже треба поставитись до неї з повною свідомістю й увагою.

На жаль, обставини нашого життя не сприяють такому свідомому й уважному відношенню. Людність втомлена вже безконечним ходом подій, людність розчарована наслідками попередніх виборів, з яких одні не дали жадних наслідків (вибори до Всеросійської Установчої Ради), инші ж (до органів місцевого самоврядування) не позначилися ще якимись виразними слідами. <…> [Л]юдяність починає вже з зневіррям ставитися до виборів, що так часто одбуваються, не бачучи од них собі видимої користи.

Проте треба цю останню громадянську повинність, вибори до Української Установчої Ради, одбути з найбільшим напруженням, бо ці останні вибори найбільшу матимуть вагу для рідного краю. Треба, щоб громадяне всі до одного використали своє виборче право й не стягалися од його нічим – ні хатніми справами, ні байдужістю, ні зневіррям та втомою. Мусимо пам’ятати, що цей рішучий момент в історії України настигає й гріхом непрощеним перед рідним краєм було б його не використати.

Далее – вполне логично – шел совет: за кого голосовать. Но едва ли «широкие массы», к которым и обращалась газета, могли принять взвешенное решение, прочитав следующее:

Нічого й нагадувати, що ми своїм читачам можемо тільки ті списки нараювати, що стоять на ґрунті українському, що добро рідного краю ставлять найпершим вимаганням у своїх політичних обрахунках. Але й між українськими списками є чимала ріжниця. Є такі, що дають обіцянки, яких видимо справдити не можна, які беруть через край і в соціяльних, і в національних, і в політичних справах. Такі, не вважаючи на всю їхню щирість і охоту, люде занадто багато беруть на себе і через те не зможуть не тільки дати того, що обіцяють, а можуть навіть і менше попсувати. Є й инші, котрі стоять на ґрунті життя, які найперше оглядаються на те, чи можна за теперішніх обставин виконати те, що обіцяють. І звичайно, що кожний, кому лежить на серці справжнє добро рідного краю, тверезе діло, а не голосні слова – останнім повинен дати свій голос{1027}.

На следующий день, то есть накануне первого дня голосования, единственным материалом в «Новой Раде», посвященным предстоящим выборам, была короткая заметка на последней, четвертой странице о том, что, согласно закону о выборах, номер списка на избирательной карточке можно вписывать обычным черным или чернильным карандашом{1028}.