Кирило Розумовський

Таким чином, не дивлячись на всі зусилля друзів графа Кирила Григоровича, Катерина II залишалась непохитною у негативному ставленні до дій гетьмана. Тому, переконавшись у безнадійності свого становища, Розумовський змушений був підкоритися її волі. Після цього Кирила Григоровича знову було допущено до особи імператриці, з якою він мав тривалу розмову, після чого одразу ж подав «прошение» на звільнення від «столь тяжелой и опасной должности», як він висловився про свою гетьманську посаду.

Офіційне письмове прохання гетьманом К. Розумовським було подане імператриці у жовтні 1764 р. І вже у листопаді того ж року Катерина ІІ зробила новий крок щодо ліквідації автономії України – остаточно скасувала гетьманство. Царським маніфестом від 10 листопада 1764 р. та Сенатським указом від 17 листопада 1764 р. К. Розумовського було звільнено від гетьманства. У відповідному маніфесті читаємо: «Божьею милостью, Мы, Екатерина II и пр. объявляем нашему верноподданному Малороссийскому народу, Малороссийский гетман, граф Разумовский, просил нас всеподданнейше, чтобы мы, в рассуждении пространства многотрудных дел малороссийских, а напротив того и в других Великой России не меньше важных его упражнений, чем гетманство, и наложенное на него потому правление Малой России с него сняли. Мы, видя его графа Разумовского не малое по справедливости обременение и снисходя на его к нам всеподданнейшее прошение, уволили его всемилостивейше как чина гетманского, так и ото всех малороссийских по оному дел».

Разом з тим, як компенсацію за зречення гетьманства, того ж дня Катерина ІІ надала графу Кирилу Розумовському звання генерал-фельдмаршала, пожалувала щорічну пенсію розміром 50 000 крб. з надбавкою із малоросійських прибутків 10 000 крб. Окрім цього, останній гетьман України отримав у володіння м. Гадяч з навколишніми селами та хуторами та Биківський повіт, а також Батуринський палац, побудований державним коштом, який до цього належав йому як гетьману.

Для управління Україною, згідно з цими ж указами, створювалася Малоросійська колегія на чолі з графом П. Рум’янцевим. Запорозька Січ також підпорядковувалася владі колегії. Водночас президенту Малоросійської колегії графу П. Рум’янцеву було вручено складену за активної участі самої імператриці інструкцію щодо подальшої реорганізації управління Україною-Гетьманщиною. У ній Катерина II радила Рум’янцеву особливо враховувати у своїй діяльності ту обставину, що в Україні відчувалася, за її виразом, «внутренняя против великороссийского ненависть», «сокровенная ненависть тамошнего народа против здешнего, который опять, с своей стороны, привык оказывать неприметное к малороссиянам презрение». Саме з огляду на це та враховуючи інші обставини, Катерина II рекомендувала своєму наміснику, проводячи централізовану політику в Україні, «иметь и волчьи зубы и лисий хвост». З вичерпною ясністю основа цієї політики була сформульована також і в інструкції імператриці генерал-прокурору О. В’яземському, що з’явилася ще напередодні скасування гетьманства: «Малая Россия, Лифляндия и Финляндия суть провинции, которые правятся конфирмованными им привилегиями, нарушить оные отрешением вдруг непристойно б было, однако ж и называть их чужестранными и обходиться с ними на таком же основании есть больше, нежели ошибка, а можно назвать с достоверностью глупостью. Сии провинции, также Смоленскую, надлежит легчайшими способами привести к тому, чтоб они обрусели и перестали б глядеть, как волки к лесу. Когда же в Малороссии гетмана не будет, то должны стараться, чтоб век и имя гетманов исчезло, а не только персона, какая была произведена в оное достоинство». Ця інструкція переконливо свідчить про те, що скасування гетьманства в Україні було заздалегідь спланованою акцією російського уряду, яка логічно випливала з його імперських позицій.

Зреченням з гетьманства Кирила Григоровича Розумовського закінчилася невдачею не перша в історії України спроба зробити гетьманську владу спадковою і, таким чином, продовжити традицію державотворення, хоча це і суперечило демократичним засадам і традиціям українського козацтва, Запорозької Січі, звідки, власне, йдуть витоки самої Української феодальної держави. Російський царизм використав це як вдалий привід для рішучого наступу, спрямованого на остаточну ліквідацію автономного державно-політичного ладу України-Гетьманщини.

Останні роки життя