Кирило Розумовський

По приїзді до Петербурга у справі про спадкове гетьманство, гетьман К. Розумовський раптом збагнув, що нині він небажаний гість імператорського палацу. Але знайшлася людина, яка примирила двох у минулому соратників – організаторів перевороту, це був товариш братів Розумовських, а нині новий фаворит Катерини ІІ Станіслав Понятовський, обраний за сприяння імператриці королем Польщі. І вже у червні 1764 р. ми зустрічаємо графа К. Розумовського у супроводі російської цариці під час її подорожі по Прибалтиці. Знову його запрошують на обіди до імперського палацу, він грає у карти з Катериною ІІ та відвідує наступника трону Павла Петровича у його заміській резиденції.

Але у липні 1764 р. становище колись всесильного імперського сановника знову похитнулося.

5 липня 1764 р. сталася подія, що знаменувала собою поворот в історії Росії і мала неабияке значення для зміцнення особистої влади імператриці Катерини ІІ. У Шліссельбурзькій фортеці ще з часів державного перевороту Єлизавети Петрівни було ув’язнено законного спадкоємця російського престолу Івана Антоновича (правнука Івана Олексійовича – старшого брата царя Петра І). Підпоручик Смоленського піхотного полку Василь Мирович разом зі своїм другом поручиком Великолуцького піхотного полку спробували звільнити в’язня і проголосити Івана Антоновича імператором всеросійським Іоанном VІ. Їхній задум полягав у тому, що під час відсутності у столиці імператриці Мирович підготує фальшивий імператорський указ, передасть його Ушакову, що переодягнений у форму підполковника прибуде до фортеці під час чергування Мировича і звільнить бранця. Але задум провалився, і під час інциденту бранець загинув. Мирович здався на милість імператриці. І ось під час судового розгляду (а серед суддів був і Кирило Григорович), коли судді спитали Мировича, хто подав йому таку ідею, той відповів: «гетьман граф Разумовский». Здивуванню присутніх не було меж. Як виявилося у ході подальшого розслідування, Мирович ще за часів гетьманства К. Розумовського неодноразово звертався до нього з проханням повернути втрачений його родиною маєток. Одного разу той йому відповів, що мертвого з домовини не дістають і додав: «Ты молодой человек, сам прокладывай себе дорогу, старайся подражать другим, старайся схватить фортуну за чуб и будешь таким же паном, как и другие». Це, за словами В. Мировича, надихнуло його на розробку плану по звільненню з ув’язнення Івана Антоновича з метою проголошення його імператором, щоб таким чином розв’язати свої майнові проблеми та задовольнити кар’єрні амбіції. Насправді ж Мирович, сам того не усвідомлюючи, став лише сліпим знаряддям у руках імператриці Катерини ІІ, адже із вбивством законного спадкоємця російського престолу вона – німецька принцеса, яка узурпувала владу свого чоловіка, остаточно утверджувалася на російському престолі та могла вже не зважати на плітки про законність своєї влади і менш остерігатися можливого перевороту.

Ось так, зовсім безпідставно, ім’я графа К. Розумовського було вплутано у «справу В. Мировича». Після цього Кирило Григорович (можливо за порадою друзів з кола наближених осіб до імператриці) вирішив полишити царський двір, вирушивши у квітні 1765 р. за кордон та склавши напередодні функції президента Імператорської Академії наук і мистецтв.

У подорож К. Розумовський поїхав разом зі своїми синами. Спочатку він відвідав Пруссію, потім граф завітав до Берліна, де мав зустріч з прусським королем Фрідріхом Великим, з яким був знайомий ще з часів навчання у Європі під ім’ям Івана Обідовського. Король прийняв гостя досить привітно і запросив його на великі військові маневри. Після маневрів прусський монарх спитав про враження К. Розумовського від побаченого. Не бажаючи хвалити прусську армійську підготовку та щоб підкреслити, що він відійшов від державних справ, граф Кирило відповів: «Государь, я фельдмаршал гражданский, а не военный».

Після Ахена фельдмаршал К. Розумовський від’їхав до Мангейма, відправивши синів до Страсбурга, а сам зупинився при дворі курфюрста-палатіна Карла-Теодора, де його гостинно зустріли.

Наприкінці липня 1765 р. він вирушає до Парижа. Познайомившись із столицею Франції та побувавши у Фонтенбло, Розумовський від’їжджає до Італії. Під час цієї подорожі він вирішує відвідати Страсбург, щоб зустрітися і особисто познайомитися з французьким просвітителем Ж.-Ж. Руссо, плануючи подарувати йому свою бібліотеку, а можливо, і запропонувати йому пенсійне забезпечення і запросити пожити в одному із своїх численних маєтків в Україні. Але зустріч не відбулася. Жан-Жак Руссо покинув місто у той самий день, коли до нього завітав К. Розумовський. Полишивши Швейцарію, граф подорожує Італією, відвідуючи Мілан, Флоренцію, Пізу, Сієнну, Рим, Неаполь, Лоретту, Венецію, Падую, Турин. Венеція, яку так вихваляли сучасники, не справила сильного враження на графа: «Видел славную Венецию и ее множество каналов и лодок, воду вонючую, оперу скучную, дней десять прожил, скучил и уехал».