Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

1. Розмежування правомірної й протиправної поведінки не завжди можливо провести чітко, тому досить часто виникають колізії інтересів людини, суспільства й Держави. Обумовлюються такі ситуації тим, що громадяни іноді змушені робити діяння, які є правомірним заподіянням шкоди інтересам, охоронюваним законом. Можливі ситуації, коли окремі, однакові зі своїх об’єктивних ознак, дії збігаються із зовнішніми ознаками передбаченого законом складу адміністративного правопорушення. Однак за наявності певних обставин (залежно від обстановки, мотивів, мети тощо), такі дії не є правопорушеннями. Подібні обставини, що виключають протиправність діяння, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. Схожі дії людини залежно від об’єктивних (місця, часу, обстановки) і суб’єктивних (мотив, ціль) причин, які їх детермінували, а також інших конкретних обставин суспільством і законодавством можуть оцінюватися потрійно: суспільно шкідливі й протиправні, суспільно корисні й правомірні, нейтральні. Саме останні два види діянь і складають обставини, що виключають наявність у діях (бездіяльності) ознак адміністративного правопорушення. Поділ таких діянь, за зовнішніми своїми ознаками схожих зі складами конкретних адміністративних правопорушень, на два види проводиться залежно від їх корисності для суспільства й трактування законодавством. Для того ж, щоб визначити, чим вони відрізняються від інших різновидів діянь, необхідно встановити ознаку (критерій), що їх поєднує. Такою загальною ознакою й основним критерієм віднесення яких-небудь діянь до обставин, що виключають наявність у діянні ознак адміністративного правопорушення, є правомірність (відсутність протиріччя чинному законодавству) дій при їх здійсненні. Дану групу обставин можна охарактеризувати як правомірні й суспільно корисні або нейтральні для суспільства й законодавства. Інакше кажучи, як суспільно корисні, так і суспільно нейтральні діяння не суперечать правовим нормам. КпАП відносить до них крайню необхідність та необхідну оборону (див. коментар до статей 19, 20), які виключають адміністративну відповідальність. Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності чи іншим об’єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за цих обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних, засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, в стані крайньої необхідності, може бути вчинено порушення правил дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню. На відміну від крайньої необхідності, при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об’єктові, що охороняється законом, а особі, яка посягає на нього. Захист повинен відповідати характерові та суспільній шкідливості посягання. Слід зазначити, що адміністративне правопорушення в стані необхідної оборони може бути вчинено дуже рідко. Закріплення у законодавстві норми про необхідну оборону швидше наголошує на активній ролі громадян у боротьбі з правопорушеннями, зміцненням правопорядку. Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності чи іншим об’єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за таких обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних, засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності, може бути вчинено порушення правил дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню. На відміну від крайньої необхідності, при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об’єктові, що охороняється законом, а особі, яка посягає на нього. При цьому захист повинен відповідати характерові та суспільній шкідливості посягання. Варто зазначити, що адміністративне правопорушення у стані необхідної оборони може бути вчинено дуже рідко. Закріпленням у законодавстві норми про необхідну оборону скоріш підкреслюється активна роль громадян у боротьбі з правопорушеннями, зміцненні правопорядку.

2. Іншою обставиною, яка виключає адміністративну відповідальність, у коментованій статі названо стан неосудності. Розмежуванням між необхідною обороною та крайньою необхідністю з одного боку і неосудністю - з іншого є наявність у діянні ознак адміністративного правопорушення. Якщо вчинення дій у стані крайньої необхідності та необхідної оборони виключає можливість кваліфікації таких дій, як адміністративне правопорушення, то неосудність має своїми наслідками лише звільнення від адміністративної відповідальності (див. коментар до ст. 20).

Стаття 18. Крайня необхідність