Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар

4. Відповідно до п. 13.7.3 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, звернення до виконання постанови, що передбачає застосування адміністративного арешту, полягає в негайному надісланні двох копій постанови органу внутрішніх справ для виконання. Копія постанови надсилається також за місцем роботи (з роз’ясненням у супровідному листі про правила нарахування заробітної плати за час перебування під адміністративним арештом), навчання, проживання особи (останнє може мати місце в разі застосування інших видів адміністративного стягнення). Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу внутрішніх справ про відбуття правопорушником стягнення.

Глава 4 Накладення адміністративного стягнення

Стаття 33. Загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

[Частину першу статті 33 викладено у новій редакції згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

1. Накладення адміністративних стягнень має відбуватися із дотриманням ряду загальних правил, суть яких полягає в реалізації найважливіших принципів адміністративної відповідальності - її законності та індивідуалізації. Виконання загальних правил при застосуванні адміністративних стягнень має ґрунтуватися, перш за все, на неухильному додержанні принципу законності. Відповідно до коментованої статті, стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за його вчинення, відповідно до КпАП та іншими актами про адміністративні правопорушення. Це правило означає, по-перше, що за вчинений проступок накладається стягнення тільки того виду, який встановлено в санкції відповідної статті КпАП. Не можна, наприклад, застосовувати позбавлення права керування за перешкоджання проведенню працівником міліції огляду транспортних засобів, попередження - за безквитковий проїзд пасажира в міському транспорті, оскільки ці стягнення санкціями відповідно ст. 122-3 і ст. 135 КпАП не передбачено. По-друге, стягнення накладається в точно визначених законом межах. Не допускається застосування стягнення нижче за нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної статті, а також перевищення його максимального розміру. По-третє, під час накладення адміністративного стягнення має бути дотримано всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу адміністративного проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності тощо.

2. Важливе значення для адміністративно-юрисдикційної діяльності має визначення в ч. 2 коментованої статті обставин, які має враховувати суб’єкт цієї діяльності при накладенні стягнення з метою індивідуалізації відповідальності. До таких факторів віднесено характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність. Розуміння змісту цих обставин необхідне для обґрунтованості призначення конкретного заходу адміністративної відповідальності.

3. Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, права і свободи громадян тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб, засоби вчинення правопорушення тощо).

4. Особу порушника характеризують передусім ознаки, властиві суб’єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому тощо), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім’ї, колег, однокласників і однокурсників тощо. Всі ці обставини має бути встановлено органом (посадовою особою), яка розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.