Коханці Юстиції

Імена хлопців нібито фігурували в паперах українського підпілля: йшлося про список осіб, потенційно готових до виконання всіляких дрібних конспіраційних доручень, передусім у ролі зв’язкових. Очевидець тих днів Василь Яшан у надзвичайно інформативній книжці спогадів «Під брунатним чоботом» («Under the Nazi Occupation. Stanislau District during the World War II, 1941-1944», Toronto, 1989) пише про те, що всіх як одного учнів було накрито в їхньому гуртожитку, після чого відвезено до окружної в’язниці в С. Там їх півтори-дві доби катували так, що деякі з переляку не змогли назвати навіть власних прізвищ. Одного з них цілеспрямовано й методично лупцювали тільки по голові — аж йому цілком відібрало мову.

Третього листопада, в базарний, себто доволі людний на тамтешньому Ринку день, учнів знову доставлено до К. Згідно з Яшаном їх «привезли вантажним автом, збитих до крові, скатованих, у самій білизні». Ґестапівці брутально позганяли їх під мур і вишикували до розстрілу. Діти були такі знесилені, що здавались якимись уже нетутешньо спокійними. Ассман (начальник ґестапо в К, про якого трохи згодом) зачитав смертельний вирок. Далі надійшла команда, «за нею постріли — і дванадцять тіл упало на землю». Якщо котресь виявляло ознаки життя, Ассман особисто добивав з пістолета в серце. Згодом, свідчить Яшан, «трупи забрали на ту саму автомашину й вивезли з К.». Місця їхнього поховання ніхто не знає й донині.

Історія цих публічно розстріляних посеред міста і світу дітей тим трагічніша, що її могло б не трапитись, якби їхній куратор із підпільних націоналістичних структур (псевдо «Джем») не зберігав список з їхніми прізвищами в місці, що здавалось йому найпевнішим, — у шухляді свого робочого стола. На службі він перебував у крайовому комісаріаті, в тому ж відділі, що й нова його пасія. Докупи їх звів не тільки нездоланний і взаємний статевий потяг, але й захоплення чорним гар-лемським джазом 30-х. У неї знайшлася ціла колекція платівок просто з Америки. Далі — класичний, але й дещо банальний сюжет про підступність і кохання. Молода полька, з якою друг «Джем» крутив платівки й необачні флірти, вирішила скористатися нагодою й послужити, як заповідала традиція, Богові та Вітчизні. Чи належала вона до польського підпілля, донині не з’ясовано. Що відомо достеменно: саме вона не тільки донесла на «конспіраторів», але й виклала ґестапівцям оригінал того фатального списку.

Шеф ґестапо в К. (а за сумісництвом один із його очільників у С.) вищезгаданий Ассман міг бути цілком задоволений саме таким перебігом дивної українсько-польської Liebesgeschichte[24].

Це його, Ассмана, Василь Яшан нетипово для свого більше ніж стриманого стилю називає «хитрою і підступною потворою».

Саме цього Ассмана, Вільгельма, унтерштурмфюрера СС, рік народження 1907-й, арештують аж за два десятиріччя — 1962 року. Втім уже невдовзі його визнають неосудним. Чи він і справді міг таким стати? Такі, як він, радше не божеволіють. Найімовірніше — підступна потвора навчилася бути ще підступнішою. А хитра — ще хитрішою. Добре лиш те, що в наступному житті він прийде на світ в Африці, тяжко занедужає на параліч задніх кінцівок і його розірвуть на шматки інші гієни.

2

Про всі ті розстріли можна писати не одне дослідження в багатьох томах. Розстріл перетворився на щось буденне, рутинне і, даруйте на слові, нормальне. Це почалося ще за Першої війни, але справжнього апогею досягло у Другу. Наша країна, ставши справжньою Країною Розстрілів ще в 1914-21 роках, з плином часу зазнавала лиш ескалації в цьому загалом нехитрому й у певному сенсі домінантному для ХХ сторіччя способі розправи.

Коли у вересні 1939-го совіти вдерлися на терени перманентного й безнадійно-затятого протистояння українців та поляків, вони вже мали за своїми спинами там, на східніших землях, безкінечні тисячі страчених ворогів (або й не зовсім ворогів) свого режиму — розстріляних у в’язницях, таборах чи просто в лісах, житах, ярах, балках, у коридорах і кабінетах, на монастирських, церковних і шкільних подвір’ях, на суші й на морі. Українська поезія знає цілі віршовані цикли, присвячені одній темі — розстрілові. Смерть від розстрілу належить до найтиповіших смертей українських поетів у 1920-30-х роках. Але в Україні розстрілювали не тільки поетів.