Колгосп тварин

Птиці не зрозуміли довгої Біланової промови, але погодились на його пояснення. Усі тварини взялись товкти гасла; напамять: «ЧОТИРИ НОГИ – ДОБРЕ, ДВІ НОГИ – ПОГАНО» – написали на задній стіні великої клуні, понад Сім Заповідей більшими літерами. Вівцям, коли вони, нарешті, вивчили його напам’ять, гасло дуже сподобалось. Вони часто лежачи на полі починали усі враз блеяти «чотири ноги – добре, дві ноги – погано! Чотири ноги – добре, дві ноги – погано!» – і блеяли так невтомно цілими годинами.

Наполеон не цікавився Білановими комітетами. Він заявляв, що виховання молоді важніше за все, що можна зробити на користь дорослих. Трапилось якраз, що незабаром після сінокосу суки пощенилися і привели на світ дев’ять гарних цуценят. Як тільки їх відлучили, Наполеон забрав їх від матерів, кажучи, що переймає на себе відповідальність за їхнє виховання. Він переніс їх на горище, куди можна булодібратися лише з возовні і то по драбині. Там він держав їх у такому відокремленні, що решта колгоспу швидко забула про їхнє існування.

Швидко вияснилася таємнича доля молока. Його доливали щоденно до замішки для свиней. Ранні яблука достигали вже помалу, і трава в саду всіяна була падалицею. Тварини припускали, як щось зовсім природнє, що її розділять рівномірно; проте одного дня надійшло розпорядження, щоб усю падалицю зібрати і принести у возовню для вжитку свиней. На це деякі тварини почали бурчати, та бурчання їхнє ні до чого не привело. Усі свині були однієї думки у цій справі, навіть Білан та Наполеон. Квікуна послано раз’яснити річ іншим.

«Товариші! – гукнув він, – Сподіваюсь, що вам навіть в голову не приходить думка, буцімто ми, свині, робимо це ізза самолюбства чи привілегій? Багато між нами в дійсності не люблять молока та яблук. Я сам цих речей не люблю. Коли вживаємо їх, то одинокою нашою метою є збереження нашого здоров’я. Молоко та яблука (це доказане наукою, товариші) мають у собі речовини абсолютно необхідні для доброго самопочування свині. Ми, свині, – розумові працівники. Усе керування колгоспом та його організація сполягає на нас. День і ніч ми на сторожі вашого добробуту. Це для вас ми п’ємо це молоко та їмо оці яблука. Знаєте, що б трапилось, коли б ми, свині, занехаяли наші обов’язки? Джонс вернувся б знову! Так, Джонс вернувся б знову! Я певен, товариші, – гукнув Квікун майже як захисник, підплигуючи з боку на бік та повертаючи різко хвостиком, – я певен, що між вами немає жодного, хто бажав би собі повернення Джонса?»

Якщо взагалі існувало щось, чого тварини були цілковито певні, то це якраз і була їхня неохота побачити повернення Джонса. Коли справу представлено їм у такому освітленні, тваринам не залишалось нічого сказати. Потреба утримувати свиней у квітучому здоров’ї була зовсім очевидна. Тому вирішено без дальшої дебати, щоб молоко, падалицю (а також і повен урожай з достиглих яблук) оставити виключно до вжитку свиней.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

ПІЗНІМ літом чутки про події в колгоспі тварин розійшлись по околиці. Кожного дня Білан з Наполеоном висилали ключі голубів, що одержували інструкції мішатися між тварин з сусідніх хуторів, розповідати їм про Бунт та вчити їх мелодії «Звірів Англії».

Увесь цей час п. Джонс переважно просиджував у шинку під Червоним Левом у Вілінгдоні та жалівся кожному охочому слухачеві на величезну несправедливість, що його спіткала, коли його з власного маєтку прогнала зграя непутящих звірів. Інші фармери співчували йому в основі, проте спочатку не дуже помагали. Про себе кожен із них роздумував, якби тут обернути Джонсову недолю собі на користь. На щастя трапилось, що власники обох хуторів, які межували з Колгоспом Тварин, були завжди в поганих відносинах. Один із цих хуторів, що називався «Лисичий Гай», був великий, занедбаний, старомодний, зарослий лісом; усі пасовища були вже випасені, а живоплоти знаходились у ганебному стані. Його власник п. Пількінгтон був собі безтурботний шляхтич – хлібороб та проводив більшу частину часу на полюванні або рибальчив, залежно від пори року. Другий хутір, що його називали «Дериполе» був менший, зате в ньому ліпше господарювали. Власник його був п. Фридрих, тверда, хитра людина, вічно у позвах; славився він тим, що вперто торгувався за кожну дрібницю. Вони так себе взаємно не виносили, що важко їм було на щонебудь погодитись, навіть коли йшло про оборону власних інтересів.