Колгосп тварин

Та всетаки бунт на Хуторі Тварин наганяв їм страху немало; вони пильно дбали, щоб їхні тварини не дізнались про нього забагато. Спочатку вони нібито згірдливо глузували із самої думки про колгосп, керований тваринами. За два тижні буде по всій бучі – казали вони. Поширювали чутки, що тварини на хуторі «Дідівщина» (вони вперто називали його «Дідівщина» і ніколи не допускали назви Колгосп Тварин) безпреривно воюють між собою і крім цього швидкими темпами наближаються до голодної смерти. Коли час минаві ставало ясним, що тварини не здихають з голоду, вони почали, з іншої бочки: розказували про жахливу розпусту що, мовляв, процвітає зараз на Хуторі Тварин. Було об’явлено, що між тамошніми тваринами панує канібалізм, що вони мучать одне-одного розпаленими підковами, та що там проведено соціалізацію жінок. Ось які наслідки бунту проти законів Природи, казали Фридрих та Пількінгтон.

Та цим оповіданням ніколи цілком не вірили. Чутки про чудовий колгосп, звідки прогнали людських істот і де тварини керують власними справами, кружляли у неясній та перекрученій формі; у цьому році хвиля бунтарства розійшлась по околиці. Бугаї, досі завжди покірливі, нараз ставили дикими, вівці виламували обсади і жерли конюшину, корови брикали і перекидали діжки з молоком, верхові коні на полюваннях несподівано відмовлялись скакати через обсади, і вершники летіли стрімголов на другий бік. А що найголовніше: мелодія «Звірів Англії» відома була всюди. Пісня поширилась з подивугідною швидкістю. Чуючи її, людські істоти скаженіли, хоч і вдавали, ніби вважають її лише смішною, їм тяжко зрозуміти, казали вони, як навіть тварини могли докотитися до співання таких ганебних теревенів. Кожну тварину, схоплену з цією піснею на вустах, періщили на місці безпощадно. Проте, пісня залишалась нездоланною. Кози свистали її в живоплотах, голуби воркували її між листям в’язів, чути її було у брязкоті кузні та в гудінні церковних дзвонів. А коли людські істоти прислухались до неї, Вони потай тремтіли, бо чули в ній віщування майбутнього загину.

На початку жовтня (збіжжя стояло вже в копах, частину навіть уже вимолочено) ключ голубів прилетів крутнем і сів на подвір’ї Колгоспу Тварин, виявляючи дике схвильовання. Джонс, усі його наймити, і пів-десятка інших людей з Лисичого Гаю та Дериполя увійшли через п’ятизасувні ворота і наближалися по дорозі, що вела до колгоспу. Всі були озброєні палицями, за винятком Джонса, що ступав попереду з рушницею в руках. Було ясно, що вони спробують відвоювати колгосп. Цього сподівалися здавна, і все було вже наладнано для прийняття гостей. Білан, що простудіював був книжку про походи Юлія Цезаря, яку знайшов у панському будинку, керував оборонними діями. Він швидко повидавав необхідні прикази і вмить кожна тварина була на свойому становищі.

Коли людські істоти наблизились до обійстя, Білан кинув першу лаву у наступ. Голуби (число усіх їх сягало тридцяти п’яти) пролітали туди й назад понад головами людей і з невеликої висоти каляли їх послідом. В цей час, коли увага людей була звернена на них, гуси, заховані досі за тином, вискочли та почали дошкульно дзьобати їм литки. Та це була тільки легка сутичка, скоріше герць. Завданням цього маневру було викликати деякий нелад. Люди без труднощів прогнали гусей палицями. Тепер Білан кинув другу лаву у наступ Дереза, Беніямін, усі вівці очолювані Біланом метнулись вперед і почали штрикати людей та буцати їх з усіх боків; в цей час Беніамін повернувся й почав хвицатися малими своїми копитцями. Та завдяки палицям та підбитим цвяхами чоботям знов люди опинились у перевазі; і коли раптом Білан кувікнув (це був знак для відступу), усі тварини пустились кріз проїздні ворота на втьоки у подвір’я.