Колиска для кішки

Похмура товста жінка в брудному комбінезоні, що пленталась поряд із нами, важко дихаючи, почула ці слова міс Піфко. Вона подивилася на доктора Брида з безнадійним докором. Вочевидь, вона ненавиділа людей, що забагато думають. У той момент я побачив у ній достойного представника всього роду людського.

Судячи з виразу обличчя товстої жінки, вона б з’їхала з глузду прямо на місці, якщо хтось почав би думати в її присутності.

– Ви маєте знати, – сказав Брид, – що обсяг думок однаковий у всіх людей. Тільки вчені думають в один спосіб, а люди загалом – в інший.

– Еге ж, – невиразно зітхнула міс Піфко. – Доктор Горват мені диктує нібито іноземною мовою. Не вірю, що могла б це зрозуміти, навіть якщо б мала вищу освіту. А він, може, міркує про щось таке… від чого світ стане догори дриґом та навиворіт, як від атомної бомби.

– Моя мати завжди розпитувала мене, коли я поверталась зі школи, що там було, і я все їй розповідала, – вела далі міс Піфко. – Тепер я повертаюсь додому з роботи, вона мене розпитує, а я… нічого я не можу їй сказати… – міс Піфко потрясла головою, випнувши свої яскраво-червоні губки, – нічого, крім «не знаю, не знаю, не знаю»!

– Коли ви чогось не розумієте, – не вщухав Брид, – спитайте доктора Горвата, він вам усе пояснить. Він дуже добре вміє пояснювати. – Доктор обернувся до мене. – Гоніккер любив казати, що вчений, який не здатен пояснити, чим він займається, восьмирічній дитині, – шарлатан.

– У такому разі я дурніша за восьмирічну дитину, – похнюпилась міс Піфко. – Я навіть не знаю, що таке шарлатан.

16 Назад до дитячого садка

До дверей Дослідної лабораторії вели чотири гранітні сходинки. Сама будівля була шестиповерхова, цегляна, нічим не прикрашена. Біля входу чергували двоє добре озброєних охоронців.

Міс Піфко показала охоронцю рожевий значок «загального допуску», пришпилений зліва на її грудях.

Доктор Брид показав охоронцю чорний значок з правого боку, «цілковито секретний», – він носив його на м’якому лацкані піджака. Він церемонно обійняв мене за плечі, не доторкнувшись до них, – із цього охоронці мали зрозуміти, що його величність Брид бере мене під свою опіку та нагляд.

Я всміхнувся до одного з охоронців. Він не відповів. Він не бачив нічого смішного в національній безпеці, абсолютно нічого.

Доктор Брид, міс Піфко і я мовчки попрямували через просторий вестибюль лабораторії до ліфтів.

– Попросіть доктора Горвата час від часу пояснювати вам щось, – звернувся Брид до міс Піфко. – Ось побачите, він знайде ясну, зрозумілу відповідь для вас.

– Йому доведеться починати з першого класу, а може, навіть з дитячого садка, – сказала вона. – Я стільки всього пропустила…

– Ми всі багато чого пропустили, – згодився з нею Брид. – Нам усім треба починати з самого початку, по можливості – з дитячого садка.

Ми стежили за тим, як адміністратор лабораторії вмикає низку наочних приладів, розставлених попід стінами вестибюля. Ця висока, худорлява дівчина мала бліде, немов льодяне, обличчя. Від вправних дотиків її пальців починали мигтіти вогники, крутилися коліщатка, булькотіла рідина в колбах, дзеленчали дзвіночки.

– Чаклунство, – зауважила міс Піфко.

– Дуже неприємно чути від одного з членів нашої лабораторної сім’ї це нікчемне, середньовічне слово, – обурився доктор Брид. – Кожний з цих приладів містить у собі пояснення. Вони призначені для того, щоб розвіяти містифікацію. Це – повна антитеза чаклунству.

– Чаклунству… що?

– Повна протилежність.

– Мене ви в цьому не переконаєте.

Доктор Брид не зміг приховати образи.

– Ну, що ж, – сказав він, – але ми не бажаємо когось містифікувати. Визнайте принаймні цю нашу заслугу.

17 Дівоче гніздо

Секретарка доктора Брида стояла на своєму столі в приймальні, підвішуючи паперовий ліхтарик-гармошку до люстри.

– Послухайте, Наомі, – скрикнув Брид, – ми вже півроку не мали жодного нещасного випадку! Якщо впадете – зіпсуєте нам звітність!

Міс Наомі Фауст була веселою, сухенькою старою. Вона, мабуть, працювала на доктора Брида майже все його життя та й своє життя теж.

– Я ударостійка, – засміялась вона. – Але, коли б я навіть і впала, різдвяні ангели мене б підхопили.

– Траплялося так, що вони не встигали!

З ліхтарика звисали дві паперові стрічки, також складені гармошкою. Міс Фауст смикнула одну з них, і стрічка розгорнулась у довгу смугу з написом.

– Тримайте, – міс Фауст подала доктору Бриду вільний кінець стрічки, – розгорніть її повністю та пришпильте до дошки оголошень.

Брид слухняно виконав доручення, відійшов на крок, щоб прочитати напис на стрічці.

– Мир на Землі! – радісно вигукнув він.

Міс Фауст злізла зі столу, тримаючи кінець другої стрічки, і розгорнула її.

«У людях благовоління!» – ось що було написано на другій стрічці.

– Їй-бо, – хихикнув Брид, – навіть Різдво вони спромоглися дегідратувати! Але приміщення має святковий вигляд, справді святковий.

– Я також не забула придбати шоколадки для дівчат, – додала міс Фауст. – Чи ви пишаєтеся мною?

Доктор Брид плеснув долонею по лобі, засмучений власною безпам’ятністю.

– Хвалити Бога! Я зовсім про це забув.