Комедії

Діти Аттики, природні, давні жителі її.

Плем'я мужніх, ми багато

потрудилися в боях,

Боронивши рідну землю в час,

як варвар наступав.

Він вогнем обкинув місто,

чорним димом нас душив,

1080 Щоб насильно відібрати

наші гнізда й стільники.

Ми списи й щити побрали,

в поле вибігли ту ж мить

І, терпкою люттю п'яні,

дружно з ворогом стялись -

Воїн з воїном, пліч-о-пліч,

гнівно губи гризучи.

Стріли хмарами летіли, заступали сонця світ,

Але нам боги сприяли, на ніч ми перемогли:

Перед тим сова недаром облетіла табір наш!

Утікав безладно ворог, ми погналися услід,

В щоки, в брови їх кололи,

били вістрями у зад.

Ще й тепер у царстві персів

ходить поголоска скрізь:

1090 «Що на світі найстрашніше?

Гнів аттицької оси».

АНТОДА

Друга половина хору

Був страшний я, був потужний

і нікого не боявся.

В морі бив недругів,

Випливаючи далеко на військових кораблях.

Не старались ми тоді [217]

Красномовно говорити. Не любили

Хитросплетених обмов.

Веслярів міцних і вправних

шанували ми. Тому-то

Стільки міст забрали в персів,

І держав, і дань здобули,

1100 щo тепер так легковажно

Розкрадають юнаки.

АНТЕПIРРЕМА

Провідця другої половини

хору

Нас оглянувши уважно, ви побачите в ту ж мить,

Що життям і всім звичаєм ми скидаємось на ос.

Ні одна жива істота, як роззлостити її,

Не поводиться так люто,

так запальчасто, як ми.

Та й у навичках усяких теж нагадуємо ос.

Ми збираємось роями і, як оси, летимо

Хто туди, де одинадцять, хто до архонта, одні

В Одеоні засідають, інші десь коло стіни

1110 Збились купою тісною і, пригнувшись до землі,

Ледве видно ворушаться, мов черва у стільнику.

Та всілякої поживи завжди досить є у нас;

Без розбору всіх кусаєм, добуваючи на хліб.

Отже, є між нами й трутні;

від природи гострих жал

їм не дано, ці нероби ждуть поживності від нас

І живуть собі безжурно нашим потом і трудом.

А для нас це найприкріше, коли хто, страхополох,

Зажирає нашу плату, хоч в війні за рідний край

Ні меча не брав, ні броні, не натерши мозолів.

1120 Словом, от що я пораджу, громадяни: відтепер

Трьох оболів не давати тим, у кого жал нема.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Філоклеон і Бделіклеон виходять з дому.

У Бделіклеона в руках дорогий плащ і нові черевики.

Філоклеон

Кожуха не покину, поки житиму.

Це ж він було в походах рятував мене,

Коли Борей могутній нападав на нас. [218]

Бделіклеон

Як видно, сам не хочеш ти добра собі.

Філоклеон

Добра мені не буде від плаща твого.

Уже ж бо раз, об'ївшись рибок смажених,

Я вовняреві три оболи викинув.

Бделіклеон

Та ти зроби хоч спробу, ти ж віддав себе

1130 Мені в опіку, обіцяв коритися.

Філоклеон

Чого ж ти вимагаєш?

Бделіклеон

Скинь веретище

І в цей тонкий, м'якенький плащ укутайся.

Філоклеон

Ну, от! Заводься дітьми і виховуй їх!

Та він мене вдушити нині думає!

Бделіклеон

Бери, вдягайся, перестань дурне плести!

Філоклеон

Це що за лихо, ради всіх богів, скажи?

Бделіклеон

Хто називає «перський плащ», хто «кавнака».

Філоклеон

Я шкірою назвав би фіетідською!

Бделіклеон

Немає дива! Не бував у Сардах ти,

1140 Тому и не знаєш, а так знав би.

Філоклеон

Де вже там!

Не знаю, Зевсом свідчусь! Хоч, по-моєму,

Це дуже схоже на убрання Моріха. [219]

Бделіклеон

Е, говори! Ці речі в Екбатанах тчуть.

Філоклеон

Що? В Екбатанах роблять сукна з потруху?

Бделіклеон

От вигадав! Дивак ти! Таж у варварів

Не мало грошей тратять на ті вироби,

І плащ мій вовни на талант, не менше, з'їв.

Філоклеон

То краще «вовно'щом» назовім його,

Не кавнакою.

Бделіклеон

Не балакай зайвого,

1150 Огій тихо: надягаю!

(Накидає плащ).

Філоклеон

(зриваючи з себе плащ)

Ой, біда моя!

Проклятий! Жаром так і обілляв мене.

Бделіклеон

Не вдягнеш?

Філоклеон

Ні, нізащо. Як на те пішло,

То краще просто піччю обгорніть мене!

Бделіклеон

Давай тоді я сам вже одягну тебе!

Філоклеон

Так приготуй виделку!

Бделіклеон

А навіщо ж то?

Філоклеон

Щоб, доки я не розварюся, витягти! [220]

Бделіклеон

Тепер свої погані шкарбани скидай,

Лаконські черевики підв'яжи собі!

Філоклеон

Щоб устромив я ногу на біду собі

1160 у те, що позшивали наші недруги?

Бделіклеон

Не гайся, любий! Назувай і сміливо

Ступи в лаконську землю.

Філоклеон

Мене кривдиш ти,

Висаджуючи на ворожім березі.

Бделіклеон

Давай же другу ногу!

Філоклеон

Ні, ніяк не дам.

Там палець є - лаконців страх ненавидить!

Бделіклеон

Інакше неможливо.

Філоклеон

От біда мені!

І мерзнути на старість заборонено!

Бделіклеон

Ну, ну! Підв'язуй швидше! Як багач тепер

Ходи пихато, задом вихиляючись.

Філоклеон

1170 Отак? Поглянь на постать! Подивись як слід,

Кого з багатих я найбільш нагадую?

Бделіклеон

Чиряк, часничним пластирем обліплений!

Філоклеон

Отож воно й крутити задом хочеться. [221]

Бделіклеон

А вмієш ти поважну мову мовити

Серед людей пристойних і освідчених?

Філоклеон

Еге ж.

Бделіклеон

А що б казав ти?

Філоклеон

Всяку всячину.

Як насмерділа Ламія застукана;

І як колись-то Кардопіон з матір'ю...

Бделіклеон

Покинь казки. Про людське, про звичайніше

1180 Кажи, про що ми дома розмовляємо.

Філоклеон

Я от що розказав би на домашній лад:

«Були собі на світі мишка й ласочка...»

Бделіклеон

Невіглас! Бовдур! Це ж золотарю колись,

Розгнівавшись на нього, Феоген сказав

Верзти при людях про мишей і ласочок!

Філоклеон

Про віщо ж говорити?

Бделіклеон

Про поважне щось.

Як їздили в посольство ти, Клісфен, Андрокл.

Філоклеон