Конотоп

(Хрєннік Тіхонов чомусь не зазначає в своєму сказі, що супротивником московського війська у Конотопській битві були українські козаки, такі ж православні християни, як і московити, а татари-мусульмани та поляки-католики виступали лише як союзники українського війська. Про такі очевидні речі, як то, що московські війська були визволителями, а українська армія вела несправедливу війну, композитор Хрєннік Тіхонов чомусь не згадує. - Авт.С.).

За рікою Сосновкою, під містом Конотопом стояли полки рускії під знаменами червленими з ликами святих християнських, як то Єгорія Побідоносця, Александра Невского, Дмитрія Донского та Серафима Сурожского. Наперед війська на коні буланому зі збруєю золотою виїжджав воїн християнський, богатир билинний, витязь Землі Рускої його світлість князь Пожарский Семен Романович.

А з чистого поля, якби вороння чорне, з’їжджалися всякі різні степові наїзники, як-то калмики-ідолопоклонники, башкирці-язичники, татари-сарацини, нечестивці з битого шляху, розбійники з великої дороги, що на віру християнську важать та душі православні у ясир тяжкий забирають.

(Не втримаюсь, аби ще раз не вказати на закоренілу помилку шановного гусляра Хрєнніка Тіхонова: малоросійські полки теж виходили, як гайвороння темне, назустріч витязям руским. — Авт.С.).

І виходив герой звитяжний, провадив далі наш гусляр, його світлість князь Пожарский Семен Романович на коні буланому у збруї, зі шкіри червоної сап’янової зшитої, золотими бляшками облицьованої, коштовними дармовисами прикрашеної, і вбраний був князь-ірой у шоломі золоченому, зі стрілкою на перенісся опущеною, в якій прегарна рожева перлина вправлена була, богатирські груди мужнього князя захищали золочені же обладунки тульських майстрів роботи — кольчуга з тисячі кілець, а навпроти серця благородного прикріплена бляха із зображенням св.Симеона, на плечах князя безстрашного була єпанча золототкана, а пояс його з темно-синього хінського оксамиту охоплював кремезний стан князівський, як річка бистра охоплює на луці скелю кам’яну, про чоботи князя-оборонця Землі Рускої можна скласти окрему билину, бо були вони із сап’яну зеленого, як перша трава весняна, а якби її раптом покрила несподівана паморозь, то мали б ми срібне шиття на тих чоботах князівських, а про те, що підківки на них були зі срібла чистого, то й говорити не треба, й так ясно. Про зброю його світлости князя Пожарского ще будемо говорити: за поясом, уже оспіваним, мав наш ірой два пістолі роботи агліцької зі рукояттями, інкрустованими перламутром та срібними насічками, а також люфами воронованими, за спиною наш князь мав лук татарина поганого, в бою забраний, і сагайдак повен стріл з перами орлиними і наконечниками кованими, в руках мав надьожа-князь таке: в правій — келеп турецької роботи, дуже небезпечний для ворогів, а у лівій — спис з наконечником дуже гострим. Але окремо необхідно співати про шаблю князя Пожарского — була це шабля роботи дамаської зі сталі голубої, а вже гострої такої, що кірасу німецьку розтинала, як горіхову шкаралупу, по лезу щось було написано буквицями сарацинськими і тому, аби очистити цю зброю від скверни бусурманської, князь звелів ліворукому майстрові з Тули на ефесі шаблі цієї, за триста червінців в Хорезмі купленої, прикріпити іконку Єгорія Побідоносця, емаллю і сканню майстром Афоньком з Суздаля виконану, гарно так на золотих ланцюжках ця диво-шабля з рукояттю з кістки елефанта, звіра, якого ще слоном називають і який, як відомо, Росию своєю батьківщиною має, теліпалась при лівому стегні князя-воїна.

А назустріч ясному князеві зі стану татар поганих виходив для поєдинку, як воно водиться, татарин нечестивий, злодій-наїзник, челубей темнолиций, — для двобою з витязем-князем. І був цей поганин у шкірі вовка степового, хутром до білого світу обернутим, замість шолома на його нерозумній голові стримів череп конячий, вітром вибілений, дощем випраний, сидів він на коняці, подібній до своєї подоби, — малій такій мохнатій і дуже злій. Озброєний цей злодюга був дубиною вузлуватою, ножем зарізяцьким та зашморгом-арканом з кінського же волосу, для захоплення ясиру християнського, був цей челубей немитий і, як уже сказано, — нехрещений.