Координати чудес

Він дозволив голосові Бельветтера провести себе за ріг у відкриту кав’ярню. Кав’ярня називалася «Козенятко» і нагадувала заїзд Веселих І дев’яностих років, де не забули ні райдужних ламп Тіффані, ні канделябрів зі скляними дармовисами, ні механічного піаніно. Як і все, побачене в місті, кав’ярня була бездоганно прибрана, проте безлюдна.

— Приємна атмосфера, не правда? — запитав Бельветтер.

— Балаган, — зморщив носа Кармоді.  — Але якщо тобі до вподоби…- На стіл опустилася неіржавіюча таця з чашкою паркої міцнющої кави з молоком.  — Обслуговують принаймні добре, — додав Кармоді. Сьорбнув кави.

— Смачна? — запитав Бельветтер.

— Дуже, дуже смачна.

— Я таки пишаюся своєю кавою, — спокійно промовив Бельветтер.  — А ще кухнею. Може, хочете ще чогось? Омлет або суфле?

— Нічого, — рішуче відмовився Кармоді. Він відхилився на спинку стільця і запитав: — Отже, ти — зразкове місто, так?

— Так, маю честь ним бути, — відповів Бельветтер.  — Я — найновітніше із зразкових міст і, здається, найдосконаліше. Мою концепцію розробила спільна дослідницька група Йєльського та Чікагського університетів у співробітництві з фондом Рокфеллера. Більшість моїх конструкцій спроектував Массачусетський технологічний інститут, хоча деякі спеціальні проблеми досліджували в Прінстоні та в корпорації РАНД. Будівництво вела Дженерал Електрик, а фінансування забезпечив фонд Форда разом з деякими іншими організаціями, називати які я не маю права.

— Забавненька історія, — сказав Кармоді нестерпно байдужим голосом.  — А там через вулицю що, готичний собор?

— Так, абсолютно готичний, — відповів Бельветтер.  — До того ж міжконфесійний і відкритий усякій вірі, запроектований на триста сидячих місць.

— Як на будівлю такого розміру — небагато.

— Небагато, звичайно. Але моя ідея полягає в поєднанні святобливості та затишку. Багатьом подобається.

— До речі, а де ж люди? — запитав Кармоді.  — Я нікого ще не бачив.

— Виїхали, — сумовито повідомив Бельветтер.  — Всі перебралися.

— Чому?

Бельветтер хвильку помовчав, а потім відповів:

— Чвари серед громадян. Непорозуміння чи, я сказав би, фатальний ряд непорозумінь. Підозрюю, що кілька баламутів підбурили мешканців до масового виїзду.

— А що, зрештою, сталося?

— Не знаю, — признався Бельветтер.  — Слово честі, не знаю. Одного дня всі просто виїхали. Знічев’я! Але я певен, що вони повернуться.

— Сумніваюся.

— А я переконаний. До речі, містере Кармоді, чому б вам тут не оселитися?

— Мені? Ви знаєте, якось…

— Ви наче втомилися від мандрів. Я певен, що вам не завадить відпочити.

— Останнім часом я таки справді здорожився, — відзначив Кармоді.

— Хто знає, може, вам тут сподобається, — сказав Бельветтер.  — Принаймні ви мали б унікальну можливість користуватися послугами найсучаснішого, найдосконалішого міста у світі.

— Це, мабуть, цікаво, — сказав Кармоді.  — Я ще подумаю.

Місто Бельветтер його заінтригувало. Одначе виникли й деякі побоювання. Йому хотілося б точно знати, що сталося з мешканцями міста.

РОЗДІЛ 23

Поступившись наполяганням Бельветтера, Кармоді переспав ніч у розкішному номері для молодят готелю «Король Георг V». Уранці він прокинувся бадьорий і вдячний. Його голові так бракувало перепочинку!

Сніданок Бельветтер подав на терасі, а поки Кармоді їв, грав для нього жвавий квартет Гайдна. Свіже повітря бадьорило, і, якби Бельветтер не сказав, Кармоді й не здогадався б, що воно кондиціоноване. Температура й вологість були напрочуд оптимальні. З тераси відкривався чудовий вид на західний квартал Бельветтера — приємна мішанина китайських пагод, венеціанських місточків, японських каналів, зеленого пагорба, храма з корінфськими колонами, автомобільної стоянки, норманської вежі та купи інших споруд.

— Ти прекрасно виглядаєш, — сказав він містові.

— Радий, що вам сподобалося, — відповів Бельветтер.  — Стиль викликав суперечки і обговорення з різних позицій, ще як тільки мене заснували. Одні відстоювали єдність стилю: гармонійна група форм виливається в гармонійне ціле. Одначе, таке вже було раніше. Немало зразкових міст збудовано саме так. Одноманітність породжувала нудьгу, впадала в око штучність, створена однією людиною або одним комітетом, міста були наче несправжні.

— До деякої міри ти теж штучне місто, ге? — запитав Кармоді.

— Атож! А я й не претендую на щось інше. Я не підробка під «місто майбутнього» і не флорентійський байстрюк. Я — сукупна єдність. Від мене чекали, що я не тільки стану цікавим і надихатиму, а ще й буду функціональне й практичне.

— Бельветтере, як на мене, то ти нівроку, — сказав Кармоді.  — А інші зразкові міста теж розмовляють?

— Не всі. Більшість міст, зразкові чи ні, ще донині не сказали свого слова, їхнім мешканцям це не до вподоби. Їм не подобається місто, що безсловесно виконує свої обов’язки. Таке місто справляє враження надто великого, надто владного і бездушного. Саме тому мені й надали штучний інтелект.

— Розумію…