Координати чудес

— Гадаю, не до кінця. Штучний інтелект робить мене особистістю, що вкрай важливо в добу загального нівелювання. Він дозволяє мені виявляти справжню турботу й творчий підхід у задоволенні потреб моїх мешканців. Ми, мої мешканці і я, маємо можливість домовлятися. Безперервно й повноцінно спілкуючись, ми допомагаємо одне одному створювати справді придатне для життя урбаністичне середовище. Ми взаємно вдосконалюємося, не втрачаючи своєї індивідуальності.

— Звучить привабливо, — сказав Кармоді.  — От тільки бракує партнерів для спілкування.

— Це єдина конструктивна вада, — визнав Бельветтер, — проте наразі я маю вас.

— Так, ти маєш мене, — повторив Кармоді й здивувався, що ці слова неприємно вразили його слух.

— І, природно, ви маєте мене, — сказав Бельветтер. І ці взаємини не порівняєш ні з якими іншими. А тепер, мій дорогий Кармоді, дозвольте я поведу вас на свої оглядини. А потім ми вас поселимо й унормуємо.

— І що?

— Це зовсім не так, як воно сприймається на слух. Просто невдалий науковий термін. Але збагніть, я певен, що будь-які взаємини вимагають відповідних зобов’язань з боку двох причетних сторін. Інакше й бути не може, хіба не так?

— Так, якщо це не взаємне потурання чи то пак невтручання.

— Ми намагаємося такого уникати. Бачите, невтручання створює підстави для хвилювань і неодмінно призводить до розладу особистості. Будь ласка, тепер сюди…

Кармоді йшов, куди йому казали, й оглядав визначні місця Бельветтера. Відвідав енергоцентраль, очисну систему водогону, промисловий район, кілька фабрик. Оглянув дитячий парк і масонське братство. Обійшов музей і картинну галерею, концертний зал і драмтеатр, корти для гри в кеглі, більярдний салон, картинговий трек, кінотеатр. Кармоді стомився, натрудив ноги, і його тягло перепочити. Але Бельветтер наполягав на самодемонстрації, і Кармоді мав ще оглянути п’ятиповерхову будівлю «Амерікен Експрес», португальську синагогу, пам’ятник Букмінстерові Фуллеру, автобусну станцію «Сірий гончак» і ще кілька визначних місць.

Нарешті оглядини закінчилися. Кармоді дійшов висновку, що дивогляди зразкового міста нічим не кращі й не гірші за дива Галактики. Насправді ж краса розкривається через очі глядача, хоч деяку роль тут відіграють і ноги.

— Трошки перекусимо? — запитав Бельветтер.

— З задоволенням! — погодився Кармоді.

Його провели в фешенебельне кафе «Рошамбо», де він почав з юшки з гороху, а далі їв усього потроху.

— На закінчення смачненького швейцарського сиру? — запропонував Бельветтер.

— Дякую, не хочу, — відмовився Кармоді.  — Наївся. Кажучи правду, аж трошки занадто.

— Але ж сир не важкий на шлунок. Камамберчику?

— Не подужаю, мабуть.

— Може, кілька добірних фруктів. Дуже відсвіжує піднебіння.

— Відсвіжити мені слід якраз не піднебіння, — сказав Кармоді.

— Принаймні яблучко, грушку, кілька виноградин?

— Дякую, ні.

— Зо дві вишеньки?

— Ні, ні, ні!

— Без фруктів на десерт обід наче не повний.

— Мій повний.

— Тільки з свіжими фруктами ми отримуємо дуже важливі вітаміни.

— Доведеться мені перебиватися без них.

— Може, півпомаранчі? Я почищу. Цитрусові взагалі не ситні.

— Мабуть, не подужаю.

— Навіть четвертинку помаранчі? Навіть якщо я виберу зернятка?

— Таки ні.

— Ви зняли б камінь з мого сумління, — сказав Бельветтер, — Бачите, в мене манія все завершувати, а без фруктів на десерт обід незавершений.

— Ні! Ні! Ні!

— Гаразд. Не треба так хвилюватися, — сказав Бельветтер, — Якщо вам не подобається те, що я подаю, то це ваша справа.

— Та мені ж подобається!

— Якщо так дуже подобається, то чому б не з’їсти трошки фруктів?

— Здаюся, — важко зітхнув Кармоді.  — Дай мені винограду.

— Мені б не хотілося вас силувати.

— Ти не силуєш. Дай, будь ласка.

— Ви певні?

— Давай! — закричав Кармоді.

— То беріть, — сказав Бельветтер і явив розкішне гроно мускатного винограду. Кармоді з’їв усе. Виноград був дуже смачний.

— Даруйте, — сказав Бельветтер.  — Що ви робите?

Кармоді випроставсь і розплющив очі.

— Задрімав трошки. Щось не так?

— Що може бути не так у такому природному бажанні?

— Дякую, — сказав Кармоді і знову заплющив очі.

— Але чому в кріслі? — запитав Бельветтер.

— Бо сиджу в кріслі і майже сплю.

— Потім поперек болітиме, — застеріг Бельветтер.

— Не турбуйся, — пробурмотів Кармоді з заплющеними очима.

— Чому б не подрімати як слід? Он там, на канапі?

— Мені зручно й тут.

— Вам тут не дуже зручно, — заперечив Бельветтер.  — Будова людського тіла не дозволяє спати сидячи.

— А мені дозволяє.

— Що ви! Чому б не перебратися на канапу?

— Зручно і в кріслі.

— А на канапі зручніше. Ну спробуйте, будь ласка, Кармоді. Кармоді?

— Га? Що сталося?

— Канапа. Я переконаний, що вам слід відпочити на канапі.

— Гаразд! — сказав Кармоді, з зусиллям зводячись на ноги.  — Де ця канапа?

Його вивели з ресторану, провели по вулиці і за рогом завели в будинок з вивіскою «Дрімота». Там стояло з десяток канап. Кармоді попростував до найближчої.

— Не на цю, — спинив його Бельветтер.  — У ній пошкоджена пружина.

— Біс із нею. Ляжу боком.

— Що ви! Зіпсуєте поставу.

— Господи! — простогнав Кармоді, стаючи на ноги.  — На яку ти пропонуєш?