Королева Марго

— Я мав нещастя перешкодити вашій величності? відповів парфумер, ступаючи крок назад.

— Ні. Я хочу тільки довідатися про дещо.

— Про що, сір?

— Чи гадали ви, що побачите мене тут?

— Я був певен.

— Отже, ви шукали мене?

— Принаймні, я мав щастя зустріти вас.

— Ви маєте щось сказати мені? — вів далі Генріх.

— Може, сір! — відповів Рене.

Шарлотта почервоніла, боячись, щоб пояснення парфумера не мали відношення до її колишнього поводження щодо Генріха; вона удала, що, займаючися своїм туалетом, нічого не чула, і, перебиваючи розмову, скрикнула, відкриваючи коробочку з опіатом:

— Ах, ви, Рене, справді премила людина! Мазь чудового кольору, і поки ви тут, я, щоб виявити вам пошану, випробую ваш новий виріб у вашій присутності.

І взяла коробочку в одну руку, а на палець другої набрала рожевої мазі, яка мала перейти з пальця до неї на уста.

Рене здригнувся.

Баронеса, усміхаючись, піднесла палець з опіатом до уст.

Рене зблід.

Генріх, лишаючись в тіні, дивився пильним гарячим поглядом і не пропустив ні дрожу, ні блідості Рене.

Рука Шарлотти була за кілька ліній від її уст, коли Рене вхопив її, а Генріх підвівся, щоб зробити те саме.

Генріх непомітно знов опустився на канапу.

— Хвилину, пані, — сказав Рене з вимушеною усмішкою, — не слід уживати цього опіату без деяких особливих застережень.

— А хто дасть мені ці застереження?

— Коли?

— Ось тільки з’ясую те, що маю сказати його величності королю Наварському.

Шарлотта широко розкрила очі, не розуміючи нічого з тієї загадкової мови, якою тут розмовляли, і, тримаючи коробочку з опіатом в руці, дивилася на кінець свого пальця, на якому червоніла кармінова мазь.

Генріх устав і, керований думкою, яка мала, як і всі думки молодого короля, дві сторони — одну зовнішню і другу глибоко заховану, — взяв руку Шарлотти і зробив такий рух, ніби підносить її до своїх уст.

— Хвилину, — швидко сказав Рене, — хвилину! Звольте, пані, вимити прекрасні ваші руки цим неаполітанським милом, яке я забув прислати вам разом з опіатом і тепер мав честь принести сам.

І, вийнявши з срібної обгортки кусок зеленуватого на колір мила, поклав його в позолочений таз, налив туди води і, схиливши коліно, підніс пані де Сов.

— Слово честі, метр Рене, я не пізнаю вас, — сказав Генріх, — ви вашою галантністю перевершите всіх придворних підлесників.

— О, який чудовий аромат! — скрикнула Шарлотта, натираючи свої білі руки перлистою піною, що утворилася з запашного бруска.

Рене виконав обов’язки послужливого кавалера до кінця: він подав пані де Сов салфетку з тонкого голландського полотна, і вона витерла руки.

— Тепер, — сказав Рене Генріху, — цілуйте, коли хочете, пане.

Шарлотта простягла руку Генріху, він поцілував її, і тим часом як Шарлотта повернулась на стільці, щоб послухати, що має сказати Рене, король Наварський знову сів на канапі, більше ніж досі певний, що в душі парфумера відбувається щось надзвичайне.

— Ну? — спитала Шарлотта.

Флорентієць, здавалось, прийшов до певного рішення і повернувся до Генріха.

XXІI. Сір, ви будете королем

— Сір, — сказав Рене Генріху, — я говоритиму про речі, якими займаюсь уже давно.

— Про парфуми? — сказав Генріх, усміхаючись.

— Так, сір... про парфуми! — відповів Рене, роблячи якийсь дивний рух на знак згоди.

— Говоріть, слухаю вас, ця справа мене завжди дуже цікавила.

Рене подивився на Генріха, намагаючись прочитати в його незбагненній думці те, чого Генріх не сказав словами, але, побачивши, що це марне намагання, говорив далі:

— Один з моїх друзів, сір, прибув з Флоренції, він багато займався астрологією.

— Так, — перебив Генріх, — я знаю, що астрологія — пристрасть флорентійців.

— Разом з найвдатнішими вченими він склав гороскопи головніших високопоставлених осіб Європи.

— Он як! — сказав Генріх.

— А що дім Бурбонів на чолі найвисокопоставленіших, бо походить від графа де Клермона, п’ятого сина Людовіка Святого, то ваша величність можете бути певні, що не забули й про ваш гороскоп.

Генріх почав слухати уважніше.

— І ви пам’ятаєте той гороскоп? — сказав король Наварський з усмішкою, яку спробував зробити байдужою.

— О, — сказав Рене, — ваш гороскоп не з тих, які забуваються.

— Справді? — сказав Генріх з іронічним жестом.

— Так, сір. Вашій величності, згідно з пророкуванням гороскопа, призначена найблискучіша доля.

В очах молодого принца мимоволі сяйнув блиск, але він зараз же і погас в хмарі байдужості.

— Усі ці італійські оракули підлесливі, — сказав Генріх. — А коли говорять про підлесливість, говорять про неправдивість. Чи не пророкується там, що я буду командувати арміями?

І він зареготався. Але спостерігач, не такий зайнятий самим собою, як Рене, помітив би вимушеність цього сміху.

— Сір, — холодно сказав Рене, — гороскоп провіщає більше.

— Чи не провіщає він, що я на чолі якоїсь з тих армій здобуватиму перемоги?

— Більше, сір.

— Ну, — сказав Генріх, — побачите, що я буду завойовником.

— Сір, ви будете королем.

— Я, чорти б його взяли, — сказав Генріх, намагаючись побороти шалене биття серця, — а хіба ж я не король?